НЕПОМІРНІ БЕЗДУХОВНІ ІНТЕРЕСИ ДУХІВНИЦТВА
Михайло Дегтярьов
З НАСТАННЯМ НИНІШНЬОЇ ЕПОХИ РИНКОВИХ ВІДНОСИН НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА РЕСТАВРАЦІЇ ПОСТУПОВО ДЕГРАДУЄ Й РУЙНУЄТЬСЯ. ЯСКРАВОЮ ІЛЮСТРАЦІЄЮ ЦЬОГО МОЖЕ СЛУГУВАТИ СИТУАЦІЯ, ЩО СКЛАЛАСЯ В КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОМУ ЗАПОВІДНИКУ НА ТЕРИТОРІЇ НИЖНЬОЇ ЛАВРИ (БЛИЖНІ Й ДАЛЬНІ ПЕЧЕРИ), ЩО ОРЕНДУЄТЬСЯ ДУХІВНИЦТВОМ УПЦ МП. ТЕРИТОРІЯ ВЕРХНЬОЇ ЛАВРИ ПЕРЕБУВАЄ В ПІДПОРЯДКУВАННІ ДИРЕКЦІЇ ДЕРЖАНОГО ЗАПОВІДНИКА.
Згідно з українським законодавством про охорону пам’яток будь-які будівельні заходи в заповіднику мають бути спрямовані на збереження історико-архітектурного середовища, що склалося тут упродовж століть. Тобто разом із проведенням необхідних ремонтно-реставраційних робіт допустимі ремонт і реконструкція інженерних мереж, дренажної системи, протиаварійні й протизсувні роботи тощо, але аж ніяк не спорудження нових будівель. Слід наголосити, що архітектурний комплекс входить до списку об’єктів ЮНЕСКО.
Однак територія Нижньої лаври, на порушення вітчизняного охоронного законодавства й вимог ЮНЕСКО, перетворилася на справжній будівельний полігон. Більшість будівельних заходів спрямовані не на збереження історично-го архітектурного середовища, а на зведення нових чужорідних об’єктів, які вносять дисонанс у естетичне сприйняття середовища й однозначно не сприяють його фізичному збереженню. При цьому керівництво монастиря все, що відбувається, безсоромно називає «проявом волі Господа Бога».
Для здійснення будівельно-монтажних робіт у деяких місцях кріпосних мурів Нижньої лаври пробивалися отвори для в’їзду важкої будівельної техніки (самоскидів, бетономішалок, бульдозерів, автокранів), що потрясало лаврські пагорби, і в результаті вже неодноразово руйнувалися окремі ділянки підпірних мурів Верхньої лаври (про що періодично повідомлялося в ЗМІ). Історичні будівлі Нижньої лаври часто геть чисто зносилися, а на їхньому місці зводилися нові, до того ж у нісенітних «кітчевих» формах, що контрастують зі стилістичними особливостями історичної монастирської забудови. Традиційне планування монастиря на окремих ділянках у процесі нового будівництва безцеремонно і необґрунтовано порушується.
Наприклад, на колишньому Гостиному дворі лаври замість низки знесених готельних корпусів (були витягнуті в бік берега Дніпра й через це виконували роль своєрідних протизсувних контрфорсів) було зведено «котеджне містечко» з нових будинків: келійних корпусів підвищеної комфортності, адміністративних корпусів, готелів, гаражів, льохів тощо. Їхні продовжні осі чомусь перпендикулярні по відношенню до старовинних будівель, що подекуди залишилися. Відчуття дисонансу викликають самі «діснейлендо-голівудські» архітектурні форми споруд на Гостиному дворі, а також стихійна автостоянка іномарок.
На жаль, багато безцінних архітектурних пам’яток у Нижній лаврі аж ніяк не реставруються, а протиправно піддаються реконструкції (перебудовам, добудовам, переплануванням), унаслідок чого їх первісний автентичний вигляд змінюється до невпізнання. Результатом такої варварської реконструкції невиправно знівечено чудовий зразок епохи класицизму – будинок начальника Ближніх печер, зведений на початку ХІХ ст. за проектом гетьманського архітектора Олексія Яновського.
Можна ще додати – непомірні бізнесові інтереси духівництва призвели до того, що старовинні келійні корпуси у Нижній лаврі надбудовані незграбними мансардними поверхами.
Останніми роками на території Нижньої лаври знищено низку зразків архітектури малих форм, зокрема ківорії над колодязями св. Антонія та св. Феодосія на Дальніх печерах – чудові твори чавунного художнього литва кін. ХІХ ст., виконані за проектами академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Замість цих легких альтанок були споруджені глухі цегляні восьмигранні будки. Чи не є головною метою таких неприпустимих у заповіднику «творчо-новаторських підходів» банальне бажання «роздути» кошторис на новобудовах і «відмити» чималі гроші?
Викликає подив те, що сталося поблизу церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах, на розташованому довкола храму старовинному некрополі. Тут можна побачити картину безцеремонного перепланування некрополя й заміни автентичних нагробків на уніфіковані. Важко виправдати таке свавілля щодо знищення низки високохудожніх творів меморіального мистецтва! Разом з тим, якщо подивитись на інтер’єр церкви Різдва Богородиці, одразу впадає у вічі порушення відносно самої споруди: фрагменти розписів епохи українського бароко, які були тут, зараз збиті зі стін і замінені сучасними композиціями «новомосковського» стилю.
Не можна не зупинитися на ще одному аспекті діяльності монастирського духівництва, що загрожує збереженню архітектурного ансамблю Лаври, – бурхливій господарській діяльності, яка приносить монастирю чималі доходи, але завдає шкоди історичному середовищу. Наприклад, на окремих ділянках Нижньої лаври влаштовуються овочеві городи (зокрема, й безпосередньо над печерними комплексами), які рясно поливають водою. І це тоді, як у печерах постійно відбуваються обвали й досі не розроблено способів їх повноцінного відновлення! За колишніх часів сади й городи ченці влаштовували за межами монастиря.
Дуже складна правова колізія стосовно Лаври (так само, як інших сакральних місць – пам’яток нашої національної культури) виникла, вочевидь, через протиріччя президентських указів й урядових постанов, що були прийняті за роки незалежності. Багато пам’яток сакральної архітектури потрапили у користування духівництва різних конфесій згідно з урядовими розпорядженнями, підтвердженими Указом Президента Л. Кучми від 21 березня 2002 р. «Про повернення у власність церковних общин нерухомості, відібраної за радянських часів». Наші заполітизовані чиновники, передаючи в розпорядження духівництва пам’ятки архітектури, переймалися необхідністю привернути на свій бік голоси віруючих на чергових виборах і водночас вирішили, що для них настав цілком вдалий «історичний» момент: перекласти на плечі релігійних общин завдання збереження й реставрації пам’яток.
Керівництво монастиря, на жаль, протягом років не вважало за потрібне узгоджувати з фахівцями державного заповідника пректно-кошторисну документацію щодо об’єктів, які реставруються і реконструюються, та нового будівництва й усіляко ускладнювало доступ до цих об’єктів. Дирекція заповідника не отримувала звітів про археологічні дослідження, які обов’язково мали передувати будівельним заходам; не повідомлялося, чи проводилися вони взагалі, і якщо так, то де зберігаються археологічні знахідки.
Останнім часом за ініціативи УТОПіК (Українського товариства охорони пам’яток історії і культури) науковою громадськістю Києва було проведено кілька круглих столів з приводу інтенсивного процесу руйнації печер на схилах Нижньої лаври, який все більше посилюється у зв’язку з будівництвом тут нових споруд на спайних фундаментах. Автор цієї статті брав участь у названих заходах, однак не відчуває їх впливу на духівництво. Адже злочинне будівництво на схилах лаври не зупинено, – воно продовжується!
Настав час покласти край такому «хазяйнуванню» в Лаврі ченцями УПЦ МП, що несе загрозу збереженню нашої культурної спадщини? Чи можна допустити подальше руйнування лаврського архітектурного ансамблю й не зберегти для нащадків таку унікальну київську реліквію, як знамениті печери на Печерських пагорбах?!
На мою думку, Держава має повністю повернути в своє розпорядження архітектурний комплекс, узявши на себе усі витрати на його збереження. А лаврське духівництво повинно задовольнятися тим, що в його користуванні залишаться Китаївська та Голосіївська пустині, де навколо них, на ділянках, що історично лаврі не належали, вже замість зелених насаджень протиправно побудовані розмаїтті, м’яко кажучи, «фантастичні» споруди «новомосковського» стилю. Так, відвідувачі голосіївського національного парку зараз ледве не на кожному кроці наштовхуються на нові сакральні споруди, що мають «цибулясті» за формою завершення та композиційно об’єднані у традиційне для соборів Московського Кремля «пятигравие».
Маємо надію: уже не довго чекати на створення в Україні патріотично налаштованої помісної церкви. А наразі у Києво-Печерській Лаврі, як і в Софії Київській, Божу службу по великих святах мають би проводити представники різних християнських конфесій.
Однак територія Нижньої лаври, на порушення вітчизняного охоронного законодавства й вимог ЮНЕСКО, перетворилася на справжній будівельний полігон. Більшість будівельних заходів спрямовані не на збереження історично-го архітектурного середовища, а на зведення нових чужорідних об’єктів, які вносять дисонанс у естетичне сприйняття середовища й однозначно не сприяють його фізичному збереженню. При цьому керівництво монастиря все, що відбувається, безсоромно називає «проявом волі Господа Бога».
Для здійснення будівельно-монтажних робіт у деяких місцях кріпосних мурів Нижньої лаври пробивалися отвори для в’їзду важкої будівельної техніки (самоскидів, бетономішалок, бульдозерів, автокранів), що потрясало лаврські пагорби, і в результаті вже неодноразово руйнувалися окремі ділянки підпірних мурів Верхньої лаври (про що періодично повідомлялося в ЗМІ). Історичні будівлі Нижньої лаври часто геть чисто зносилися, а на їхньому місці зводилися нові, до того ж у нісенітних «кітчевих» формах, що контрастують зі стилістичними особливостями історичної монастирської забудови. Традиційне планування монастиря на окремих ділянках у процесі нового будівництва безцеремонно і необґрунтовано порушується.
Наприклад, на колишньому Гостиному дворі лаври замість низки знесених готельних корпусів (були витягнуті в бік берега Дніпра й через це виконували роль своєрідних протизсувних контрфорсів) було зведено «котеджне містечко» з нових будинків: келійних корпусів підвищеної комфортності, адміністративних корпусів, готелів, гаражів, льохів тощо. Їхні продовжні осі чомусь перпендикулярні по відношенню до старовинних будівель, що подекуди залишилися. Відчуття дисонансу викликають самі «діснейлендо-голівудські» архітектурні форми споруд на Гостиному дворі, а також стихійна автостоянка іномарок.
На жаль, багато безцінних архітектурних пам’яток у Нижній лаврі аж ніяк не реставруються, а протиправно піддаються реконструкції (перебудовам, добудовам, переплануванням), унаслідок чого їх первісний автентичний вигляд змінюється до невпізнання. Результатом такої варварської реконструкції невиправно знівечено чудовий зразок епохи класицизму – будинок начальника Ближніх печер, зведений на початку ХІХ ст. за проектом гетьманського архітектора Олексія Яновського.
Можна ще додати – непомірні бізнесові інтереси духівництва призвели до того, що старовинні келійні корпуси у Нижній лаврі надбудовані незграбними мансардними поверхами.
Останніми роками на території Нижньої лаври знищено низку зразків архітектури малих форм, зокрема ківорії над колодязями св. Антонія та св. Феодосія на Дальніх печерах – чудові твори чавунного художнього литва кін. ХІХ ст., виконані за проектами академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Замість цих легких альтанок були споруджені глухі цегляні восьмигранні будки. Чи не є головною метою таких неприпустимих у заповіднику «творчо-новаторських підходів» банальне бажання «роздути» кошторис на новобудовах і «відмити» чималі гроші?
Викликає подив те, що сталося поблизу церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах, на розташованому довкола храму старовинному некрополі. Тут можна побачити картину безцеремонного перепланування некрополя й заміни автентичних нагробків на уніфіковані. Важко виправдати таке свавілля щодо знищення низки високохудожніх творів меморіального мистецтва! Разом з тим, якщо подивитись на інтер’єр церкви Різдва Богородиці, одразу впадає у вічі порушення відносно самої споруди: фрагменти розписів епохи українського бароко, які були тут, зараз збиті зі стін і замінені сучасними композиціями «новомосковського» стилю.
Не можна не зупинитися на ще одному аспекті діяльності монастирського духівництва, що загрожує збереженню архітектурного ансамблю Лаври, – бурхливій господарській діяльності, яка приносить монастирю чималі доходи, але завдає шкоди історичному середовищу. Наприклад, на окремих ділянках Нижньої лаври влаштовуються овочеві городи (зокрема, й безпосередньо над печерними комплексами), які рясно поливають водою. І це тоді, як у печерах постійно відбуваються обвали й досі не розроблено способів їх повноцінного відновлення! За колишніх часів сади й городи ченці влаштовували за межами монастиря.
Дуже складна правова колізія стосовно Лаври (так само, як інших сакральних місць – пам’яток нашої національної культури) виникла, вочевидь, через протиріччя президентських указів й урядових постанов, що були прийняті за роки незалежності. Багато пам’яток сакральної архітектури потрапили у користування духівництва різних конфесій згідно з урядовими розпорядженнями, підтвердженими Указом Президента Л. Кучми від 21 березня 2002 р. «Про повернення у власність церковних общин нерухомості, відібраної за радянських часів». Наші заполітизовані чиновники, передаючи в розпорядження духівництва пам’ятки архітектури, переймалися необхідністю привернути на свій бік голоси віруючих на чергових виборах і водночас вирішили, що для них настав цілком вдалий «історичний» момент: перекласти на плечі релігійних общин завдання збереження й реставрації пам’яток.
Керівництво монастиря, на жаль, протягом років не вважало за потрібне узгоджувати з фахівцями державного заповідника пректно-кошторисну документацію щодо об’єктів, які реставруються і реконструюються, та нового будівництва й усіляко ускладнювало доступ до цих об’єктів. Дирекція заповідника не отримувала звітів про археологічні дослідження, які обов’язково мали передувати будівельним заходам; не повідомлялося, чи проводилися вони взагалі, і якщо так, то де зберігаються археологічні знахідки.
Останнім часом за ініціативи УТОПіК (Українського товариства охорони пам’яток історії і культури) науковою громадськістю Києва було проведено кілька круглих столів з приводу інтенсивного процесу руйнації печер на схилах Нижньої лаври, який все більше посилюється у зв’язку з будівництвом тут нових споруд на спайних фундаментах. Автор цієї статті брав участь у названих заходах, однак не відчуває їх впливу на духівництво. Адже злочинне будівництво на схилах лаври не зупинено, – воно продовжується!
Настав час покласти край такому «хазяйнуванню» в Лаврі ченцями УПЦ МП, що несе загрозу збереженню нашої культурної спадщини? Чи можна допустити подальше руйнування лаврського архітектурного ансамблю й не зберегти для нащадків таку унікальну київську реліквію, як знамениті печери на Печерських пагорбах?!
На мою думку, Держава має повністю повернути в своє розпорядження архітектурний комплекс, узявши на себе усі витрати на його збереження. А лаврське духівництво повинно задовольнятися тим, що в його користуванні залишаться Китаївська та Голосіївська пустині, де навколо них, на ділянках, що історично лаврі не належали, вже замість зелених насаджень протиправно побудовані розмаїтті, м’яко кажучи, «фантастичні» споруди «новомосковського» стилю. Так, відвідувачі голосіївського національного парку зараз ледве не на кожному кроці наштовхуються на нові сакральні споруди, що мають «цибулясті» за формою завершення та композиційно об’єднані у традиційне для соборів Московського Кремля «пятигравие».
Маємо надію: уже не довго чекати на створення в Україні патріотично налаштованої помісної церкви. А наразі у Києво-Печерській Лаврі, як і в Софії Київській, Божу службу по великих святах мають би проводити представники різних християнських конфесій.
№ 1/2015