Круглий стіл «РОЗГЕРМЕТИЗАЦІЯ»
НАПРИКІНЦІ ЛИСТОПАДА РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ «ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО» ІНІЦІЮВАЛА КРУГЛИЙ СТІЛ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ПРОЦЕСУ РОЗГЕРМЕТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА. УПРОДОВЖ РОЗМОВИ КОЖЕН З УЧАСНИКІВ ВИКЛАВ СВОЄ РОЗУМІННЯ ЦЬОГО ПРОЦЕСУ, А ТАКОЖ ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ, З ЯКИМИ
ЗІШТОВХУЄМОСЯ СЬОГОДНІ. У ЦЬОМУ НОМЕРІ ПОДАЄМО ОСНОВНІ ТЕЗИ КРУГЛОГО СТОЛУ.
ЗІШТОВХУЄМОСЯ СЬОГОДНІ. У ЦЬОМУ НОМЕРІ ПОДАЄМО ОСНОВНІ ТЕЗИ КРУГЛОГО СТОЛУ.
Остап Ханко, видавець
Потребу в розгерметизації відчули художники, куратори, арт-ринок, колекціонери, глядачі. У світі ефективний зв’язок поміж мистцями і суспільством забезпечує взаємодія бізнесу і мистецтва. З’явилися ознаки того, що бізнес більше зацікавився мистецтвом – причому не лише як об’єктом капіталовкладення чи предметом інтер’єру, а й художніми напрямками, тенденціями, іменами. Є власники бізнесу, що перетворили свої офісні, а подекуди й просторі виробничі приміщення на об’єкти арт-простору. Їх приклад має популяризуватися в середовищі колег. Досі герметично замкнутий, богемний світ арт-тусовки також постав перед необхідністю розгерметизації. Художні досягнення симпозіумів, пленерів більше не повинні залишатися надбанням вузького кола осіб, вони мають іти до широкого глядача – ставши об’єктами внутрішнього туризму, через пресу, телебачення, інтернет-ресурси. Інформаційну складову потрібно також виводити з герметично закритого простору на широкі екрани і дисплеї. До виставкових центрів треба вести масового глядача, вчасно його інформувати, пояснювати, хто виставляється, коли, наскільки це вагома подія, чому варто відвідати даний захід. Моду на відвідування вернісажів ініціювати можна, але без інформаційної складової вона не просунеться. Роль видавництв у загальному контексті – донесення ідей, що витають в повітрі, до їх потенційних споживачів. Світ не може змінитися сам по собі, і визначальним чинником впливу є інформація. Друковане видання було і залишається сьогодні основним носієм фундаментальної інформації. Необхідно пояснювати власникам бізнесу, чому вони мають вкладати гроші у мистецтво, шанувальникам творчості того чи іншого художника потрібні альбоми і каталоги, широкій аудиторії надати освітню книжкову продукцію, колекціонерам – колекційні видання. На Заході картини і скульптури розглядаються як необхідна ознака статусу і заможності їх власника. Загальноєвропейський підхід, коли коштовності, золото і картини розглядаються як синонімічні ознаки багатства, віднедавна активно популяризується в нашій країні. Епоха змін несе нове відношення підприємців до мистецтва і культури. Розгерметизація художніх процесів, вихід їх на авансцену стає новітнім покликом часу. |
Павло Гудімов, власник «Я Галереї», куратор міжнародних та українських проектів
На мою думку, розгерметизація і всі пов’язані з нею процеси відбуваються впродовж останніх десяти років. Поняття герметизації пов’язане з радянським періодом. Шість років років тому я сказав про децентралізацію культурних процесів в Україні. Сьогодні в «Я Галереї» є два філіали – у Києві та Дніпропетровську, постійно діючий майданчик у Львові. Ми маємо 100 проектів на рік. Сьогодні ж у процесі розгерметизації надзвичайно важливим фактором є зовнішнє позиціонування України з точки зору мистецтва, гуманітарної політики. Цей момент уже давно на часі. Тому з цього року ми почали активно співпрацювати з міжнародними товариствами. Так, цього року відбулася виставка Миколи Малишка в Тулузі, яка мала 600 тисяч відвідувачів. Поза цим, основною проблемою сьогодні є інертний стан мас-медіа, низька професійність журналістів, відсутність критичного погляду. Державна система також давно не працює, для неї сучасне мистецтво є синонімом такого собі недопартнера. Єдина державна інституція, яка робить вірні кроки, – це Арсенал, і лише завдяки Наталії Заболотній, яка є сильним менеджером. Тому той, хто працює в галузі мистецтва, наштовхується на заангажовану критику. Лише, створивши команду, до якої мають входити музейщики, приватні інституції, мас-медіа, ми можемо щось робити, щоб змінити існуючу ситуацію. |
Георгій Брайловський, засновник інформаційно-аналітичного порталу Be In-Art
Сьогодні ми обговорюємо проблеми нашого арт-ринку та порівнюємо з європейським, але не завжди говоримо про пройдений шлях та здобутий досвід. Факт оголошення незалежності та оголошення курсу євроінтеграції ще не значить, що ми маємо європейські стандарти. Відповідаючи на критику ЗМІ, наведу приклад. Однією з основних завдань, які ми ставимо перед собою, – створення арт-карти України, іншими словами – бази даних по магазинах, галереях та інших комерційних учасниках арт-ринку. Сьогодні стає зрозуміло, що бажання подавати про себе дані відсутнє. Діюче законодавство змушує магазини оформляти свою діяльність як продаж предметів, що були у вжитку. Це ж можна сказати про аналітику арт-ринку. Закритість даних з продажу, непрозорість продажу, що зумовлено недоліками систем законодавства на оподаткування, не дають можливості інформаційним агентствам збирати та аналізувати дані з продажу, наприклад. Як результат, ідучи шляхом найменшого опору, інтернет-видання часто подають репортажі рівня бульварної преси. Тому ми перед собою ставимо за мету заповнити цю прогалину якісним виданням, що працює в інтернет мережі. Незважаючи на оптимізм та бажання змінити ситуацію в інформаційній сфері та на арт-ринку загалом, слід зазначити, що приватна ініціатива може зробити багато. Але головною все ж залишається роль держави – починаючи від програм та закінчуючи питаннями законодавства. Сьогодні держава ускладнила процес переміщення культурних цінностей закордон, і художнику чи галереї не так просто вивести виставку за межі країни. Якщо в результаті подія не відбудеться, то про що ж тоді писати інформаційним агентствам? |
Костянтин Коженяка, власник типографії Huss, засновник фонду культурних ініціатив ArtHuss
Сьогодні є сенс у створенні своєрідного маніфесту, поданого від мистецької спілки та доведеного до всіх мас-медіа України. Усі прояви у мистецькому просторі повинні висвітлюватися в пресі не на комерційній, а на патріотичній, світоглядній основі. Доки ця ситуація не зміниться, ми залишатимемося герметичними. Вищезгаданий маніфест має бути очевидною та простою програмою. Україна – унікальна країна, тому не можливо знайти якісь формальні приклади для наслідування чи для копіювання. Тому ми маємо будувати свій шлях. Поза цим, у мистецькому світі є очевидні закони – привчити українського громадянина споживати духовно, естетично і матеріально українське мистецтво. В Україні, на жаль, немає принципу витрачати певний відсоток сімейного бюджету на придбання творів мистецтва. Однак у нашій країні існує вагомий прошарок населення, який витрачає значну суму бюджету на відпочинок. За офіційними даними за 2013 рік українці витратили на відпочинок 15 млрд. гривень. У цьому контексті важливим є питання реформи в дошкільній та шкільній освіті, де мають закладатися підвалини культурних цінностей. У галузі мистецтва внутрішнє споживання – це значний поштовх мистцям, особливо молодим, котрі сьогодні існують на спонсорських засадах з небезпекою перетворитися на ремісника. Лише коли з’явиться попит на мистецтво, що буде регулюватися на законодавчому рівні, тоді людина буде вкладати гроші в мистецтво. Події, що сьогодні відбуваються в Україні, дають змогу усвідомити, що це результат задавненої гуманітарної катастрофи, і якщо культурі не приділяти достойної уваги, події зі сходу країни поступову посунуться далі. Тому фонд культурних ініціатив ArtHuss має на меті асимілювати в бізнес ідею про престижність мистецтва, про те, що мистецтво може бути способом внутрішньої організації та способом просувати свій бізнес. |
Олександр Федорук
За всі роки незалежності ми дуже хочемо йти на Захід, але ми нічого не робимо для того, щоб Захід ішов до нас. Я не пам’ятаю жодної виставки, яка б була ключовою для того процесу, про який ми сьогодні говоримо. Щодо мас-медіа: у країні існує лише одне фахове мистецьке видання. Тому, в першу чергу нам потрібно розширити інформаційне коло, якого в нас немає. Не може один журнал, який змушений займати центристську позицію висвітлювати все, що відбуваються в мистецькому просторі. Паралельно існує проблема галерей, які б подавали якісний мистецький продукт. У Європі держава виступає в ролі опікуна мистецтва, саме вона ідентифікує приналежність продукту до тієї чи іншої країни. В Україні ні держава загалом, ні Міністерство культури не є сьогодні об’єднуючим центром. Тому найважливішим сьогодні є саме законодавча база. |
Валерій Козуб, комісар Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий»
У першу чергу хочеться сказати про проблему інформаційного висвітлення. Ми створили свій журнал, тому що не мали можливості донести інформації про симпозіум «Бірючий» до людей, які можуть фінансово підтримати цей захід. Наша преса сьогодні знаходиться в приватних руках, тому ми не можемо до них достукатися. Є маса якісної інформації, яку потрібно висвітлювати, але вона не висвітлюється. Цю ситуацію можна виправити лише на рівні закону. |
Юлія Гнат, творчий директор s.com.ua
Згідна з тим, що потрібно працювати зі споживачем, але це в майбутньому. Що робити зараз? Споживач сьогодні не оцінює продукт, про яких ніхто не розповідає. Досить мало зацікавлених людей. Що робити з людьми, які не мають цінностей. Хто сьогодні є споживачем мистецтва і чому він не приходить і не купує. Створюючи наш проект, ми прагнули проаналізувати, що культурний продукт дає людині, яка користь споживачу з цього продукта, як звичайну людину спонукати купити предмет мистецтва. Ми змінили ракурс погляду на мистецький твір, подавши його як інвестицію в себе, у свій розвиток, вихід на інший рівень. Ця парадигма зараз практично відсутня. |
4/2014