КУРАТОРСТВО ЯК ЧІТКЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ
Оксана Маричевська
ПЕРШІ ОЗНАКИ ВИОКРЕМЛЕННЯ КУРАТОРСТВА ІЗ ЗАГАЛЬНОЇ МАСИ ХУДОЖНІХ ПРАКТИК З’ЯВИЛИСЯ ЛИШЕ НАПРИКІНЦІ 60-Х РР. МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ. КЛЮЧОВОЮ ФІГУРОЮ В ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ СТАЄ ХАРОЛЬД ЗЕЄМАН, ЯКИЙ В 1972 РОЦІ РОБИТЬ ЕКСПОЗИЦІЮ П’ЯТОЇ «ДОКУМЕНТИ», ЩО ОТРИМАЛА НАЗВУ «ОСМИСЛЮЮЧИ РЕАЛЬНІСТЬ. СВІТ ОБРАЗІВ СЬОГОДНІ» (QUESTIONING REALITY, PICTORIAL WORLDS TODAY). ЦЕ БУЛА ПЕРША ЕКСПОЗИЦІЯ, В ЯКІЙ ОПИНИВСЯ НЕ ХУДОЖНИК, А КУРАТОР, ТОМУ САМЕ РОБОТА КУРАТОРА З ЦЬОГО ЧАСУ ПОТРЕБУВАЛА ОСМИСЛЕННЯ ТА АНАЛІЗУ. ДЕ УВАГА КРИТИКІВ УПЕРШЕ БУЛА ПРИКУТА НЕ ДО ОКРЕМИХ МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ, А ДО ТОГО, ЯКИМ ЧИНОМ ЗЕЄМАН ЗРОБИВ ЇХ ВТОРИННИМИ СТОСОВНО ВЛАСНОЇ КУРАТОРСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ.
|
В Україні у той період, через низку історичних обставин, схожі процеси не могли відбуватися в художньому процесі взагалі, тому з інституцією кураторства як такого ми зіштовхнулися лише в 90-ті рр. Однак за цей період кураторство не окреслилося як незалежна галузь через брак відповідної освіти, відповідно – досвідчених кураторів, а також інституцій, які мають бажання та можливості працювати з куратором. Саме тому маємо лише поодинокі приклади якісних кураторських проектів.
Якщо оглянути сьогодні низку експозицій в Україні, то стає очевидним, що саме відсутність куратора – перша проблема їх низької якості. Куратор – людина або група художників, що формує певну проблему виставки, її концепцію. Вдалий проект чи виставка – це сформоване куратором висловлювання на основі свого бачення, власного уявлення про актуальні мистецькі процеси, якщо ж це історична виставка – ретроспективний погляд на явище чи подію.
Першочерговим у кураторстві виступає робота з артикуляцією виставкового проекту, його контекстуалізація. При цьому куратор повинен мати можливість вибору відповідного формату – як у стінах інституцій, так і в міському просторі. Саме куратор сприяє адекватному представленню робіт, створює контекст їх експонування, формує певне висловлювання. Кураторський проект – це аналіз сучасної художньої ситуації, результатом такого аналізу постає не текст, а експозиція. Комунікативна роль між кураторським проектом і експозицією належить освітнім програмам, які формуються довкола виставки (лекції, зустрічі, дискусії). Такі програми повинні окреслювати більш широкий контекст, ніж пропонує експозиція.
Сьогодні основною проблемою виставок в Україні в першу чергу є недостатня артикуляція концепції, недостатня чіткість висловлювання та відсутність формування будь-якої проблеми. Низка персональних та всеукраїнських виставок презентується глядачеві в дуже вузькому аспекті. Коли основною концепцією стає значна кількість творів, результатом цього є лише мікс, який не може читатися глядачем. Упродовж останніх років у Мистецькому Арсеналі можна було оглядати експозиції, які висвітлювали панорамний зріз та проблему, актуальну в нашому мистецькому середовищі.
Тобто куратор чи куратори повинні мати чітке розуміння того, що вони презентують та навіщо вони це презентують. Це розуміння має простежуватися на всіх етапах – від формування концепції та піару до роботи з глядачем.
Ще одним суттєвим питанням куратора в Україні є його залежність від інституції, де триває виставка. Уолтер Хоппс, що в історії кураторства стоїть на одному щаблі зі згаданим вище Зеєманом, за сорок років роботи жодного разу не дотримувався ані адміністративної логіки, ані рутини. Однак такий нонконформізм сьогодні виглядає як поодинокий виняток, принаймні в Україні. Питання в тому, наскільки інституція зацікавлена працювати з людьми, які мають власний погляд на розвиток художнього процесу і які можуть цей процес артикулювати крізь призму мистецтва. Безумовно, якщо йдеться про приватну галерею, де основним завданням все ж є продаж творів, можливо, компромісів важко уникнути. Однак хороша комерційна галерея мала б у першу чергу експонувати мистецтво, яке є актуальним, а потім думати, як його продати.
Окремої уваги заслуговує питання аудиторії. Наскільки сьогодні реальним виглядає «дотягнути» непідготовлену публіку до адекватного сприйняття художнього висловлювання. Адже навіть при максимальній роботі куратора проекту з публікою не можна не помічати питань, які мають регулюватися на державному рівні, – присутність ідеології, вибудувана культурна політика та її стратегія.
Поза цим кураторам сьогодні просто бракує інституційного простору, відкритих для пропозицій інституцій та інституту фріланс кураторів. Тому, окрім продукування якісних проектів, куратор сьогодні самотужки змушений виробляти методологію та інструментарій.
Якщо оглянути сьогодні низку експозицій в Україні, то стає очевидним, що саме відсутність куратора – перша проблема їх низької якості. Куратор – людина або група художників, що формує певну проблему виставки, її концепцію. Вдалий проект чи виставка – це сформоване куратором висловлювання на основі свого бачення, власного уявлення про актуальні мистецькі процеси, якщо ж це історична виставка – ретроспективний погляд на явище чи подію.
Першочерговим у кураторстві виступає робота з артикуляцією виставкового проекту, його контекстуалізація. При цьому куратор повинен мати можливість вибору відповідного формату – як у стінах інституцій, так і в міському просторі. Саме куратор сприяє адекватному представленню робіт, створює контекст їх експонування, формує певне висловлювання. Кураторський проект – це аналіз сучасної художньої ситуації, результатом такого аналізу постає не текст, а експозиція. Комунікативна роль між кураторським проектом і експозицією належить освітнім програмам, які формуються довкола виставки (лекції, зустрічі, дискусії). Такі програми повинні окреслювати більш широкий контекст, ніж пропонує експозиція.
Сьогодні основною проблемою виставок в Україні в першу чергу є недостатня артикуляція концепції, недостатня чіткість висловлювання та відсутність формування будь-якої проблеми. Низка персональних та всеукраїнських виставок презентується глядачеві в дуже вузькому аспекті. Коли основною концепцією стає значна кількість творів, результатом цього є лише мікс, який не може читатися глядачем. Упродовж останніх років у Мистецькому Арсеналі можна було оглядати експозиції, які висвітлювали панорамний зріз та проблему, актуальну в нашому мистецькому середовищі.
Тобто куратор чи куратори повинні мати чітке розуміння того, що вони презентують та навіщо вони це презентують. Це розуміння має простежуватися на всіх етапах – від формування концепції та піару до роботи з глядачем.
Ще одним суттєвим питанням куратора в Україні є його залежність від інституції, де триває виставка. Уолтер Хоппс, що в історії кураторства стоїть на одному щаблі зі згаданим вище Зеєманом, за сорок років роботи жодного разу не дотримувався ані адміністративної логіки, ані рутини. Однак такий нонконформізм сьогодні виглядає як поодинокий виняток, принаймні в Україні. Питання в тому, наскільки інституція зацікавлена працювати з людьми, які мають власний погляд на розвиток художнього процесу і які можуть цей процес артикулювати крізь призму мистецтва. Безумовно, якщо йдеться про приватну галерею, де основним завданням все ж є продаж творів, можливо, компромісів важко уникнути. Однак хороша комерційна галерея мала б у першу чергу експонувати мистецтво, яке є актуальним, а потім думати, як його продати.
Окремої уваги заслуговує питання аудиторії. Наскільки сьогодні реальним виглядає «дотягнути» непідготовлену публіку до адекватного сприйняття художнього висловлювання. Адже навіть при максимальній роботі куратора проекту з публікою не можна не помічати питань, які мають регулюватися на державному рівні, – присутність ідеології, вибудувана культурна політика та її стратегія.
Поза цим кураторам сьогодні просто бракує інституційного простору, відкритих для пропозицій інституцій та інституту фріланс кураторів. Тому, окрім продукування якісних проектів, куратор сьогодні самотужки змушений виробляти методологію та інструментарій.
№ 2/2015