СКУЛЬПТУРА ВОЛОДИМИРА ЛОБОДИ
Ольга Собкович
СКУЛЬПТУРНИЙ ДОРОБОК ВОЛОДИМИРА ЛОБОДИ ПРЕДСТАВЛЕНО ОБ’ЄМНОЮ ДЕРЕВ’ЯНОЮ ПОЛІХРОМНОЮ ТА МОНОХРОМНОЮ СКУЛЬПТУРОЮ, КАМ’ЯНИМИ РЕЛЬЄФАМИ, ЯКІ ДЕМОНСТРУЮТЬ ЗВЕРНЕННЯ ДО РІЗНИХ ДЖЕРЕЛ ФОРМОТВОРЕННЯ ТА ЇХ ТВОРЧУ ІНТЕРПРЕТАЦІЮ, ЩО ВІДПОВІДАЄ СВІТОВІДЧУТТЮ АВТОРА. СЛІД СКАЗАТИ, ЩО ДЕЯКІ З НИХ, ОСОБЛИВО КАМ’ЯНІ РЕЛЬЄФИ, СКЛАДАЮТЬ ОДНЕ ЦІЛЕ З ЙОГО ЖИВОПИСОМ.
У них простежуємо домінування одного чи синтез різних засобів та стилістичних елементів, що апелюють до трьох основних джерел: пластики так званих «кам’яних баб», поруч із наївними народними образами та африканською скульптурою. Умовно кажучи, – це звернення до «архаїки», тих культурних кодів, з пластики яких вже не одне покоління мистців черпає натхнення, щоразу демонструючи варіанти авторських інтерпретацій. Окрім зазначеного простежується вплив творчості Джакометті.
Загалом, – це вертикальні, майже симетричні композиції з простим й чітким силуетом, без дрібних членувань форм; лаконічно й максимально умовно пророблено лише руки, голову; моделювання обличчя відсутнє, автор лише означує основні риси кольором або різьбленням.
Монохромна дерев’яна скульптура, демонструючи гармонію умовності та, здається, не навмисної фрагментарності, апелює до давнини та народного розуміння пластики з рисами примітиву. У парних композиціях, що належать до цієї категорії важливим є загальний об’єм, де автор лише окреслює делікатною різьбою портретну характеристику. Проте, якщо йдеться про однофігурні скульптури, то відчуваємо безпосередній вплив й пряме цитування композиційних схем кам’яних баб.
Увагу привертають поліхромні образи В. Лободи, що пов’язані з африканським й народним мистецтвом (вони не заперечують одне одного, бо африканська пластика – народне мистецтво). Слід наголосити, що сьогодні він є одним з небагатьох українських мистців, який звертається до поліхромії у цьому виді мистецтва.
Як і африканська скульптура, твори В. Лободи позначені умовностями. Характерним є непропорційне співвідношення тулуба та голови, особлива увага до рис та виразу обличчя й, спрощене трактування тіла. Проте, на відміну від африканської скульптури, у творах автора тулуб зведено до стовпоподібної, геометризованої форми без об’ємного зображення рук чи ніг. Виняток становлять лише твори, де природна форма дерева диктує вирішення композиції («Промовець однорукий», «Танцюристка», «Крокуючі ноги»). Першочергову роль відіграє колір, що надає образу виразності, відчуття ритму та є головним при створенні образу, його емоційної характеристики. Акцентуються очі, вуста, але з тією відміною, що африканська пластика використовує прорізи, а Лобода промальовує їх барвою. Такий синтез сприймається щиро й виглядає самобутньо.
Загалом, – це вертикальні, майже симетричні композиції з простим й чітким силуетом, без дрібних членувань форм; лаконічно й максимально умовно пророблено лише руки, голову; моделювання обличчя відсутнє, автор лише означує основні риси кольором або різьбленням.
Монохромна дерев’яна скульптура, демонструючи гармонію умовності та, здається, не навмисної фрагментарності, апелює до давнини та народного розуміння пластики з рисами примітиву. У парних композиціях, що належать до цієї категорії важливим є загальний об’єм, де автор лише окреслює делікатною різьбою портретну характеристику. Проте, якщо йдеться про однофігурні скульптури, то відчуваємо безпосередній вплив й пряме цитування композиційних схем кам’яних баб.
Увагу привертають поліхромні образи В. Лободи, що пов’язані з африканським й народним мистецтвом (вони не заперечують одне одного, бо африканська пластика – народне мистецтво). Слід наголосити, що сьогодні він є одним з небагатьох українських мистців, який звертається до поліхромії у цьому виді мистецтва.
Як і африканська скульптура, твори В. Лободи позначені умовностями. Характерним є непропорційне співвідношення тулуба та голови, особлива увага до рис та виразу обличчя й, спрощене трактування тіла. Проте, на відміну від африканської скульптури, у творах автора тулуб зведено до стовпоподібної, геометризованої форми без об’ємного зображення рук чи ніг. Виняток становлять лише твори, де природна форма дерева диктує вирішення композиції («Промовець однорукий», «Танцюристка», «Крокуючі ноги»). Першочергову роль відіграє колір, що надає образу виразності, відчуття ритму та є головним при створенні образу, його емоційної характеристики. Акцентуються очі, вуста, але з тією відміною, що африканська пластика використовує прорізи, а Лобода промальовує їх барвою. Такий синтез сприймається щиро й виглядає самобутньо.
№ 1/2017