ІСТОРИЧНИЙ ЩОДЕННИК МИКОЛИ ТЕЛІЖЕНКА: МОНУМЕНТАЛІЗМ ВИТИНАНКИ
Валентина Клименко
МИКОЛА ТЕЛІЖЕНКО – СКУЛЬПТОР І ГРАФІК – ПЕРЕДУСІМ ВІДОМИЙ І ШАНОВАНИЙ НА ЧЕРКАЩИНІ. ТАМ ВІН ЗНАЙОМИЙ ІЗ УСІМА «ГЕНІЯМИ МІСЦЯ». І В САМОГО Є ТАКЕ НАМОЛЕНЕ МІСЦЕ – «ХУТІР НАРБУТІВКА», ЯК НАЗИВАЮТЬ ДАЧНУ САДИБУ В СЕЛІ ЄЛИЗАВЕТІВКА, ЯКА КОЛИСЬ НАЛЕЖАЛА ДАНИЛУ НАРБУТУ, СИНУ ГЕОРГІЯ НАРБУТА. ТАМ ВІН «СТВОРИВ НЕБО І ЗЕМЛЮ»: У ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ НА ЧЕРКАЩИНІ Є БАГАТО ЙОГО РОБІТ – МОЗАЇЧНІ ПАННО «КОЗАК МАМАЙ» НА МАГАЗИНІ «РУБІН», «СКОМОРОХИ» – НА ЕСТРАДІ ДИТЯЧОГО ПАРКУ, ПОРТРЕТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА ФАСАДІ ШКОЛИ С. БУДИЩЕ ЧЕРКАСЬКОГО РАЙОНУ. ВІН Є АВТОРОМ ІКОНОСТАСУ ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ В ЧЕРКАСАХ ТА ІКОН У ІЛЛІНСЬКІЙ ЦЕРКВІ В СУБОТОВІ, СПІВАВТОРОМ ПАМ’ЯТНИКА ЖЕРТВАМ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ У СОБОРНОМУ СКВЕРІ ЧЕРКАС. ВІН СТВОРИВ ГЕРБИ ЧЕРКАЩИНИ, ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО І КАМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНІВ.АЛЕ МІСЦЕ ПРОПИСКИ НЕ РОБИТЬ З НЬОГО РЕГІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНИКА: ВІН РЕГУЛЯРНО МАЄ ВИСТАВКИ В СТОЛИЦІ, ПОСТІЙНИЙ УЧАСНИК МІЖНАРОДНИХ СКУЛЬПТУРНИХ СИМПОЗІУМІВ ТА ПЛЕНЕРІВ – У ДНІПРІ, В СЕДНЕВІ, В БУШІ, В СВЯТОГІРСЬКУ ЗАЛИШИЛИСЯ ЙОГО ТВОРИ, У БЕЛЬГІЙСЬКОМУ ГЕНКУ СТОЇТЬ ЙОГО ПАМ’ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр.
Микола Теліженко вчився у Вижницькому училищі прикладного мистецтва та Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, він послідовник «західної», тобто львівської школи. Його дружина, художниця Олександра Теліженко працює в декоративному мистецтві. І якщо ділити мистецтво на «ліве і «праве», він, безумовно, «правий» художник, бо його тема в мистецтві – україніка, його погляд на українську історію – через призму героїв і мучеників.
Тому, з одного боку, звернення в середині 1990-х рр. до традиційного народного декоративного мистецтва витинанки –логічне: декоративне мистецтво – його інститутський фах, папір – доступний матеріал, символіка народних орнаментів – добре знайома система знаків. Але для історичної теми, яка переважно цікавить Миколу Теліженка, декоративний жанр не дуже надавався, а виклик для художника – рушій творчості. Втім, тема і жанр – це лише рамка, у кожного мистця своя лінія, пластика, пропорція, форма, колористика.
Микола Теліженко створив цілий корпус ажурних багатофігурних робіт на теми української історії – триптих «Холодний Яр», «Велесові перевесла», серія з 30 робіт «Трипілля», «Козацькі клейноди», «Козак Мамай», серія «У просторі Тарасових думок», використовуючи професійні прийоми - поміщаючи сюжет то в формат ікони, де є центральне зображення, обрамлене сюжетами-страстями, то повторюючи давньоєгипетський принцип побудови композиції – ярусне зображення людей і тварин, то наслідуючи композицію народної картини, то звертаючись до естетики гуцульських кахлів. На виставках 2009, 2011 рр. історичні сюжети чергувалися з ліричними, він брав яскраві кольори для підкладок – його «Вертепи», «Дерева життя» на виставках виглядали барвисто і вітально. У 2008 році донька Миколи Теліженка Олеся зробила вишукану колекцію одягу в етностилі – «Татова витинанка», в якій головна ідея декору – лазерне вирізання по тканині за ескізами художника. Цікаво, що кочові народи мали ажурні аплікації зі шкіри та хутра на одязі й предметах домашнього побуту, які теж вважають пращурами паперової витинанки. А мистецтво традиційних для України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. ажурних хатніх прикрас (прорізні паперові картинки клеїли на піч, на вікна, на божник, в простінках між вікнами) походить з Китаю – батьківщини паперу, і називається там чзяньчжі.
Витинанки – це «комп’ютерна графіка» в докомп’ютерну добу. Це гармонія, яку можна перевірити геометрією. Тому коли газети пишуть, що вчителька геометрії пояснює дітям принцип симетрії за допомогою витинанки – це логічно, бо папір при витинанні складають удвоє, вчетверо, увосьмеро, що дає змогу створити сталі, симетричні структури композиції, створити ритм. Микола Теліженко рідко працює ножицями – вони підходять для простих композицій, його інструменти – ніж, скальпель, різець, яким витинає і по дереву, і по паперу. Він каже, що часто починає день із вирізання Мамаїв. Така вправа. Як «розспівування» для співака. Як ранковий обряд. І кожного разу – залежно від настрою, від того, куди душа поведе руку, містичний козак-бандурист виходить інакшим. В останній, воєнній серії Мамай реінкарнується в кіборга, в солдата ЗСУ, в козака Гаврилюка. Микола Теліженко створив не один десяток Мамаїв – в мозаїці, в скульптурі, в графіці, у витинанці, це один із його улюблених українських архетипів. Робота в жанрі традиційного мистецтва з його набором інструментів спонукає працювати на символічному рівні, оперуючи архетипними для українського мистецтва візуальними категоріями, у даному випадку – героїв і героїчного.
За допомогою витинанки художник створює своєрідний щоденник. У ньому є Помаранчева революція, Євромайдан, війна на сході, Іловайський котел. В часи Помаранчевої революції Теліженко зробив серію «Листи з Майдану», починаючи з 2014-го – «Різдво на Майдані», «П’єта на Грушевського», «Козак Михайло, беркутня і всяка чортівня», «Гірше ляха свої діти її розпинають», «Хижі птахи», «Вогні на Майдані», «Весілля на барикадах», «Кіборги», «Туга за Іловайськом». Вони лаконічні, суворі, чоловічі. Камінь і дерево довше «видають результат», потребують великих зусиль, в папері – шлях від ідеї до закінченого твору не коротший, але швидший. Інколи Микола Теліженко після виснажливої фізичної праці з кам’яною скульптурою, коли руки вже втомилися, а думка працює і пульсує в хорошій формі – він одразу береться за витинанку. Вважається, що відпочиває.
Тому, з одного боку, звернення в середині 1990-х рр. до традиційного народного декоративного мистецтва витинанки –логічне: декоративне мистецтво – його інститутський фах, папір – доступний матеріал, символіка народних орнаментів – добре знайома система знаків. Але для історичної теми, яка переважно цікавить Миколу Теліженка, декоративний жанр не дуже надавався, а виклик для художника – рушій творчості. Втім, тема і жанр – це лише рамка, у кожного мистця своя лінія, пластика, пропорція, форма, колористика.
Микола Теліженко створив цілий корпус ажурних багатофігурних робіт на теми української історії – триптих «Холодний Яр», «Велесові перевесла», серія з 30 робіт «Трипілля», «Козацькі клейноди», «Козак Мамай», серія «У просторі Тарасових думок», використовуючи професійні прийоми - поміщаючи сюжет то в формат ікони, де є центральне зображення, обрамлене сюжетами-страстями, то повторюючи давньоєгипетський принцип побудови композиції – ярусне зображення людей і тварин, то наслідуючи композицію народної картини, то звертаючись до естетики гуцульських кахлів. На виставках 2009, 2011 рр. історичні сюжети чергувалися з ліричними, він брав яскраві кольори для підкладок – його «Вертепи», «Дерева життя» на виставках виглядали барвисто і вітально. У 2008 році донька Миколи Теліженка Олеся зробила вишукану колекцію одягу в етностилі – «Татова витинанка», в якій головна ідея декору – лазерне вирізання по тканині за ескізами художника. Цікаво, що кочові народи мали ажурні аплікації зі шкіри та хутра на одязі й предметах домашнього побуту, які теж вважають пращурами паперової витинанки. А мистецтво традиційних для України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. ажурних хатніх прикрас (прорізні паперові картинки клеїли на піч, на вікна, на божник, в простінках між вікнами) походить з Китаю – батьківщини паперу, і називається там чзяньчжі.
Витинанки – це «комп’ютерна графіка» в докомп’ютерну добу. Це гармонія, яку можна перевірити геометрією. Тому коли газети пишуть, що вчителька геометрії пояснює дітям принцип симетрії за допомогою витинанки – це логічно, бо папір при витинанні складають удвоє, вчетверо, увосьмеро, що дає змогу створити сталі, симетричні структури композиції, створити ритм. Микола Теліженко рідко працює ножицями – вони підходять для простих композицій, його інструменти – ніж, скальпель, різець, яким витинає і по дереву, і по паперу. Він каже, що часто починає день із вирізання Мамаїв. Така вправа. Як «розспівування» для співака. Як ранковий обряд. І кожного разу – залежно від настрою, від того, куди душа поведе руку, містичний козак-бандурист виходить інакшим. В останній, воєнній серії Мамай реінкарнується в кіборга, в солдата ЗСУ, в козака Гаврилюка. Микола Теліженко створив не один десяток Мамаїв – в мозаїці, в скульптурі, в графіці, у витинанці, це один із його улюблених українських архетипів. Робота в жанрі традиційного мистецтва з його набором інструментів спонукає працювати на символічному рівні, оперуючи архетипними для українського мистецтва візуальними категоріями, у даному випадку – героїв і героїчного.
За допомогою витинанки художник створює своєрідний щоденник. У ньому є Помаранчева революція, Євромайдан, війна на сході, Іловайський котел. В часи Помаранчевої революції Теліженко зробив серію «Листи з Майдану», починаючи з 2014-го – «Різдво на Майдані», «П’єта на Грушевського», «Козак Михайло, беркутня і всяка чортівня», «Гірше ляха свої діти її розпинають», «Хижі птахи», «Вогні на Майдані», «Весілля на барикадах», «Кіборги», «Туга за Іловайськом». Вони лаконічні, суворі, чоловічі. Камінь і дерево довше «видають результат», потребують великих зусиль, в папері – шлях від ідеї до закінченого твору не коротший, але швидший. Інколи Микола Теліженко після виснажливої фізичної праці з кам’яною скульптурою, коли руки вже втомилися, а думка працює і пульсує в хорошій формі – він одразу береться за витинанку. Вважається, що відпочиває.
№ 2/2017