СКУЛЬПТУРА МИКОЛИ МАЛИШКА
Юрій Горпинич
НАДЗВИЧАЙНА ЕМОЦІЙНІСТЬ, ЛАКОНІЧНІСТЬ, ГЛИБИНА ЗРОБИЛИ СКУЛЬПТУРУ МИКОЛИ МАЛИШКА ЗАГАЛЬНО ВПІЗНАВАНОЮ ТА БАЖАНОЮ ДЛЯ ЕКСПОНУВАННЯ БАГАТЬМА МИСТЕЦЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ ЯК В УКРАЇНІ, ТАК І ЗА ЇЇ МЕЖАМИ. ТВОРЧИЙ ДОРОБОК АВТОРА СТАВ НЕОБХІДНИМ МАТЕРІАЛОМ ДЛЯ БАГАТЬОХ КУРАТОРІВ ПРИ СТВОРЕННІ РІЗНИХ ПРОЕКТІВ, А МУЗЕЙНІ ТА ПРИВАТНІ КОЛЕКЦІЇ ВВАЖАЮТЬ ЗА ЧЕСТЬ МАТИ У СВОЇХ ЗІБРАННЯХ РОБОТИ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНИКА ТА СКУЛЬПТОРА. ЦЕ ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ ЗНАЧНОЮ КІЛЬКІСТЮ ПРОЕКТІВ, ВИСТАВОК ЯК ГРУПОВИХ, ТАК І ПЕРСОНАЛЬНИХ. АВТОР СТАВ ЛАУРЕАТОМ ПРЕМІЇ ARSENALE АWARDS 2012 У НОМІНАЦІЇ «ВІДКРИТТЯ ARSENALE 2012», ТИМ САМИМ ОТРИМАВШИ ВИЗНАННЯ МІЖНАРОДНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В ОСОБІ БРИТАНСЬКОГО КУРАТОРА ДЕВІДА ЕЛЛІОТТА ТА МІЖНАРОДНОЇ ГРУПИ ЖУРІ.
Сам Микола Малишко ставиться до свого скульптурного доробку дуже скептично, називаючи себе, в першу чергу, маляром. Проте його об’ємні, різнопланові твори демонструють професійний рівень. Скульптуру мистця важко класифікувати та віднести до певного напряму в мистецтві. Однак, можемо простежити зв’язок із українською церковною дерев’яною архітектурою, трипільською культурою, скіфськими та половецькими кам’яними статуями, під впливом яких, автор створює прадавній та позачасовий синтетичний образ. Детально вивчаючи творчий доробок попередників, майстрів барокової доби, видатних скульпторів Олександра
Архипенка, Костянтина Бранкузі, оперуючи у творчості досвідом авнгардистів та мистців шістдесятників, Микола Олексійович творить цілком оригінальні й сучасні скульптурні художні образи. Водночас, його дерев’яна скульптура виходить за межі контексту української культури і однаково зрозуміла на візуальному та чуттєвому рівнях у багатьох куточках світу.
Родом із села, автор із молоком матері ввібрав любов до землі та праці. Він з дитинства мріяв стати художником. «Золоті руки» майстра змушують грати і співати будь-який художній матеріал, до якого торкаються. Проте, його улюбленим залишається дерево. Увага до деталей і копітка підготовча праця мистця, багатий спектр емоцій, що їх закладено у твори Миколи Малишка, змушують завмирати від хвилювання серця глядачів. Однак, реалізовані в матеріалі скульптури – це лише невелика краплина з вигаданих та викоханих образів талановитого мистця, зафіксованих ескізами у численних альбомах.
Кожного разу, беручись за створення скульптури, автор не знає: вдасться реалізувати її ідею, чи ні. Створивши ескіз на папері, Малишко береться виконувати його, керуючись насамперед відчуттями, і намагається довести його до ідеалу. Саме тому праця над кожним об’єктом забирає багато часу та сил. Маючи більш, ніж достатньо напрацьованого матеріалу, мистець інстинктивно вибирає найбільш вражаючі образи.
Універсальним кодом сприйняття й відчуття скульптурних об’єктів Миколи Олексійовича є їх простота та гармонійність. Та сама божественна простота, неймовірна сила любові, в якій приховане велике чудо творіння, – суть його таланту. Любов до людей пронизує кожен образ скульптора. Він наче милується чуттєвим світом індивіду, її переживаннями, емоціями, почуттями. Це проекція самого себе і самопізнання – водночас. Народний образ, давній, як сам світ, – ось основна тема художника. Людина заглиблена у себе, мистець спілкується з аудиторією, використовуючи для цього таємниці скульптурного образотворення. Намагається налагодити контакт із кожним глядачем на духовному, чуттєвому рівні. Захоплений природою, образом людини та її здатністю творити, автор постійно декламує, декларує її ідеєю звертання до Бога через землю. Постійно ставить питання про місце людини у світі та її взаємодію із Всесвітом.
Скульптура українського майстра завжди пов’язана з довколишнім середовищем і ніби розчиняється в ньому, стає з ним Одним. Водночас вона сама створює простір і порожнечу. Об’єкти відкривають глядачеві потаємні, глибинні, споконвічні закони Світотворення, складні та прості одночасно. Тема людського образу, його характеру та темпераменту притаманна майже для усіх скульптур автора. Вони здебільшого то меланхолійні, то трагічні.
Підтвердженням цього є скульптура «Молитва» (2013 р.): постать людини навколішки припадає у пристрасній молитві. Мінімалістичність композиції дає можливість відчути чистоту і глибину болю і відчаю людини, посіченої та порубаної долею, як у новелах Василя Стефаника. Глибокі зарубини створені майстром на площинах скульптури створюють враження неймовірно сильних ударів батогом. На думку спадають асоціації з страстями св’ятих мучеників і самого Ісуса Христа.
Сила духу образу проглядається в кожній засічці на площині дерева. Могутня спина, спотворена глибокими шрамами, здається ще могутнішою, являє собою символ життєвих сил, стовбуром життя. Прихований символ «дерева життя», що його заклав у творі скульптор-інтелектуал, надає йому внутрішньої наповненості та глибинного змісту, щоразу переконуючи глядача у всебічній обізнаності автора.
Скульптура «Молитва» є яскравим взірцем авторської манери Миколи Малишка. Він творить форму образу з допомогою сокири, що є одним із найдавніших господарських знарядь людини. Характерні січені відмітини стали візитівкою мистця, його автрським «дотиком». Геніальна простота виконання і водночас тяжка праця скульптора створюють неповторну, живу фактуру кожної композиції. Малишко завдає багато ударів сокирою перш ніж створить доконаний витвір мистецтва.
Виразність та чіткість образу характерна для скульптури Малишка «Читач» (2014 р.). Великий куб, усередині якого знаходиться головний герой, являє собою межу особистого простору інтроверта, за яку важко зазернути сторонній особі. Цей куб – храм, вмістилище душі майстра-інтелектуала. Потужний і чіткий, він є твердинею, за якою приховано неймовірну емоційність, пристрасність і чуттєвість, ознакою яких є слова гімну незалежної України, що їх висічено на горизонтальних площинах куба. Велика кількість гострих кутів ніби наштовхують на роздуми про непростий характер «читача». Він хоч і виглядає досить спокійним і замріяним, у будь-який момент готовий вибухнути в динамічному русі. Утаємниченість і заглибленість у процес читання є символом самопізнання самого автора, його автопортретом. Книга – життя людське, що зчитує майстер, інтерпретуючи в образи вже створених і майбутніх скульптур.
Сповнений емоційних переживаннь і гідності проект «Десять постатей» (2014 р.), демонструє авторське ставлення до соціальних потрясінь, що відбувалися в країні останніми роками. Він складається із десяти скульптур, кожна з яких має свій неповторний людський образ. Знаходячись в «товаристві» десяти постатей, відчуваємо напругу, містичність, меланхолійність та трагічність образів, що живуть у часи змін. Вони надзвичайно виразні та складні своєю простотою. У них втілено біль, смуток, відчай, надії та сподівання українського народу. Використано досить виразний засіб контрастного співвідношення чорного та білого: великі полотна-площини чорного чи білого кольорів, відтіняють світлі та темні фігуративні скульптури. Автор ніби натякає глядачу на те, що не усе біле є чорним, і навпаки.
Творчість Миколи Малишка – є феноменальним і неповторним явищем сучасного мистецтва. Доведена до технічної досконалості, скульптура Малишка сповнена внутрішньої сили, глибини, емоційності та прадавніх сакральних знаків, що цілком зрозумілі сучаснику.
Архипенка, Костянтина Бранкузі, оперуючи у творчості досвідом авнгардистів та мистців шістдесятників, Микола Олексійович творить цілком оригінальні й сучасні скульптурні художні образи. Водночас, його дерев’яна скульптура виходить за межі контексту української культури і однаково зрозуміла на візуальному та чуттєвому рівнях у багатьох куточках світу.
Родом із села, автор із молоком матері ввібрав любов до землі та праці. Він з дитинства мріяв стати художником. «Золоті руки» майстра змушують грати і співати будь-який художній матеріал, до якого торкаються. Проте, його улюбленим залишається дерево. Увага до деталей і копітка підготовча праця мистця, багатий спектр емоцій, що їх закладено у твори Миколи Малишка, змушують завмирати від хвилювання серця глядачів. Однак, реалізовані в матеріалі скульптури – це лише невелика краплина з вигаданих та викоханих образів талановитого мистця, зафіксованих ескізами у численних альбомах.
Кожного разу, беручись за створення скульптури, автор не знає: вдасться реалізувати її ідею, чи ні. Створивши ескіз на папері, Малишко береться виконувати його, керуючись насамперед відчуттями, і намагається довести його до ідеалу. Саме тому праця над кожним об’єктом забирає багато часу та сил. Маючи більш, ніж достатньо напрацьованого матеріалу, мистець інстинктивно вибирає найбільш вражаючі образи.
Універсальним кодом сприйняття й відчуття скульптурних об’єктів Миколи Олексійовича є їх простота та гармонійність. Та сама божественна простота, неймовірна сила любові, в якій приховане велике чудо творіння, – суть його таланту. Любов до людей пронизує кожен образ скульптора. Він наче милується чуттєвим світом індивіду, її переживаннями, емоціями, почуттями. Це проекція самого себе і самопізнання – водночас. Народний образ, давній, як сам світ, – ось основна тема художника. Людина заглиблена у себе, мистець спілкується з аудиторією, використовуючи для цього таємниці скульптурного образотворення. Намагається налагодити контакт із кожним глядачем на духовному, чуттєвому рівні. Захоплений природою, образом людини та її здатністю творити, автор постійно декламує, декларує її ідеєю звертання до Бога через землю. Постійно ставить питання про місце людини у світі та її взаємодію із Всесвітом.
Скульптура українського майстра завжди пов’язана з довколишнім середовищем і ніби розчиняється в ньому, стає з ним Одним. Водночас вона сама створює простір і порожнечу. Об’єкти відкривають глядачеві потаємні, глибинні, споконвічні закони Світотворення, складні та прості одночасно. Тема людського образу, його характеру та темпераменту притаманна майже для усіх скульптур автора. Вони здебільшого то меланхолійні, то трагічні.
Підтвердженням цього є скульптура «Молитва» (2013 р.): постать людини навколішки припадає у пристрасній молитві. Мінімалістичність композиції дає можливість відчути чистоту і глибину болю і відчаю людини, посіченої та порубаної долею, як у новелах Василя Стефаника. Глибокі зарубини створені майстром на площинах скульптури створюють враження неймовірно сильних ударів батогом. На думку спадають асоціації з страстями св’ятих мучеників і самого Ісуса Христа.
Сила духу образу проглядається в кожній засічці на площині дерева. Могутня спина, спотворена глибокими шрамами, здається ще могутнішою, являє собою символ життєвих сил, стовбуром життя. Прихований символ «дерева життя», що його заклав у творі скульптор-інтелектуал, надає йому внутрішньої наповненості та глибинного змісту, щоразу переконуючи глядача у всебічній обізнаності автора.
Скульптура «Молитва» є яскравим взірцем авторської манери Миколи Малишка. Він творить форму образу з допомогою сокири, що є одним із найдавніших господарських знарядь людини. Характерні січені відмітини стали візитівкою мистця, його автрським «дотиком». Геніальна простота виконання і водночас тяжка праця скульптора створюють неповторну, живу фактуру кожної композиції. Малишко завдає багато ударів сокирою перш ніж створить доконаний витвір мистецтва.
Виразність та чіткість образу характерна для скульптури Малишка «Читач» (2014 р.). Великий куб, усередині якого знаходиться головний герой, являє собою межу особистого простору інтроверта, за яку важко зазернути сторонній особі. Цей куб – храм, вмістилище душі майстра-інтелектуала. Потужний і чіткий, він є твердинею, за якою приховано неймовірну емоційність, пристрасність і чуттєвість, ознакою яких є слова гімну незалежної України, що їх висічено на горизонтальних площинах куба. Велика кількість гострих кутів ніби наштовхують на роздуми про непростий характер «читача». Він хоч і виглядає досить спокійним і замріяним, у будь-який момент готовий вибухнути в динамічному русі. Утаємниченість і заглибленість у процес читання є символом самопізнання самого автора, його автопортретом. Книга – життя людське, що зчитує майстер, інтерпретуючи в образи вже створених і майбутніх скульптур.
Сповнений емоційних переживаннь і гідності проект «Десять постатей» (2014 р.), демонструє авторське ставлення до соціальних потрясінь, що відбувалися в країні останніми роками. Він складається із десяти скульптур, кожна з яких має свій неповторний людський образ. Знаходячись в «товаристві» десяти постатей, відчуваємо напругу, містичність, меланхолійність та трагічність образів, що живуть у часи змін. Вони надзвичайно виразні та складні своєю простотою. У них втілено біль, смуток, відчай, надії та сподівання українського народу. Використано досить виразний засіб контрастного співвідношення чорного та білого: великі полотна-площини чорного чи білого кольорів, відтіняють світлі та темні фігуративні скульптури. Автор ніби натякає глядачу на те, що не усе біле є чорним, і навпаки.
Творчість Миколи Малишка – є феноменальним і неповторним явищем сучасного мистецтва. Доведена до технічної досконалості, скульптура Малишка сповнена внутрішньої сили, глибини, емоційності та прадавніх сакральних знаків, що цілком зрозумілі сучаснику.
№ 1/2017