ПОШУКИ НОВОЇ ОБРАЗНОСТІ В АЛЬТЕРНАТИВНОМУ МИСТЕЦТВІ УЖГОРОДА (2007–2015 рр.)
Галина Хорунжа
ДИНАМІЧНИЙ, ДОВОЛІ СВОЄРІДНИЙ МИСТЕЦЬКО-КУЛЬТУРНИЙ ЛАНДШАФТ УЖГОРОДА ПОЗНАЧЕНИЙ ІНТЕНСИВНИМИ КОНТАКТАМИ РІЗНИХ ОСЕРЕДКІВ ЯК УКРАЇНИ, ТАК Й ІНШИХ КРАЇН. АНАЛІЗУЮЧИ СПЕЦИФІКУ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ УЖГОРОДА 2000-х рр., МОЖЕМО КОНСТАТУВАТИ ПЕРЕВАГУ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПОШУКІВ, ЗАПОЧАТКОВАНИХ ЗНАКОВИМИ АВТОРАМИ 1970–1990-х рр., СЕРЕД ЯКИХ ВИДІЛЯЮТЬСЯ ПАВЛО БЕДЗІР, ПРЕДСТАВНИКИ ГРУП «ЛІВЕ ОКО» (ІШТВАН МОЛНАР, ВАДИМ ХАРАБАРУК, РОМАН ВАЦІ, СЕРГІЙ БІБА, А ТАКОЖ АНДРІЙ СТЕГУРА, ПЕТРО ПЕНЗЕЛЬ, РОБЕРТ САЛЛЕР), «ПОП-ТРАНС» (ПАВЛО КОВАЧ, ВАДИМ ХАРАБАРУК, РОБЕРТ САЛЛЕР) ТА ІН. ВКАЗАНІ АВТОРИ ЗВЕРТАЛИСЯ ДО ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ВІЗУАЛЬНОЇ ВИРАЗНОСТІ, ПЕРЕДУСІМ БАЗОВАНОЇ НА ШИРОКОМУ ДІАПАЗОНІ ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНИХ ПОШУКІВ. ПРОБЛЕМАТИКА НОВОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОСТІ, ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЛІ АВТОРА ТА РЕЦИПІЄНТА, ПОТРЕБА ПОШУКУ ІНВАРІАНТНИХ ФОРМ ДИСКУРСУ І, ВОДНОЧАС, АКТУАЛІЗАЦІЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПРАКТИК, БЛИЖЧИХ ДО АНТРОПОЛОГІЧНИХ СТУДІЙ, СТАЛИ ЗНАКОВИМИ ДЛЯ ПЕРІОДУ 1990-х – ПОЧАТКУ 2000-х рр.
|
Інсталятивні об’єкти, гепенінги та перформанси зазначеного періоду демонструють звернення до широкого діапазону проблематик від трансмутацій (за висловом П. Ковача), проблем кінетичності до метаморфоз, деформацій хронотопу та виявлення засад нової темпоральності. Зазначені тенденції сформували плацдарм для нових експериментів, які еволюціонували в межах знакових проектів, що були ініційовані представниками неформального літературного об’єднання «Ротонда», як-от: проект синтезу мистецтв «Екле» (2007–2011 рр.) та ЕротАртФест «Березневі коти» (2006–2015 рр.). Зазначимо, що на різних етапах якісні характеристики та специфіка проектів зазнавали доволі суттєвих змін, змін підходу до формування наповнення візуальних акцій. Так, проект синтезу мистецтв «Екле», за визначенням Оксани Гаврош, на перших етапах був позначений певною фрагментарністю: «дійство не набуло з першого разу рівня організаційного “цілого”». Однак кожен наступний «Екле» демонстрував розширення діапазону практик. Так, окрім живописно-графічних доповнень тріад, де автори синтезували поезію, музику та візуальний ряд, почали вводитися перформатичні акції та відеоарт.
Максимально цілісним зразком пошуку нових форм, візуальної виразності та співтворчості поетів, художників та музикантів став останній «Екле» 2011 р. Аналізуючи ключові ідеї та образи художників та перформерів у межах «Екле», стверджуємо, що останні, співзвучні світовим практикам актуального мистецтва, передбачали як звернення до загальнокультурних символів, так і увагу до тематики з центрально- й східноєвропейського простору. Ці ідеї стали наскрізною віссю для проектів, де були зафіксовані проблеми відображення тожсамості, комунікаційних процесів, міжособистісних стосунків, зовнішніх та внутрішніх конфліктів. Специфіка проектів зумовила використання поліваріантних образів, метафор, символів, хоча характер більшості акцій сформувався таким чином, аби реципієнт став співавтором інтерпретації. Така співучасть глядачів у процесі творення мистецького акту в окремих проектах набувала рис гепенінгу (перформативна акція Павла Ковача-Jr.).
Практики, актуалізовані у межах фестивалю, засвідчили цілісність трикомпонентних проектів, базованих на імпровізаційних моментах. Так, літературний компонент продовжувався у візуальному та музичному, хоч зазначена цілісність у різних тріадах-тандемах не завжди була витримана. Отож не завжди відбувалося розкриття потенціалу кожного учасника, наприклад, візуальне доповнення з елементами гепенінгу створювало настільки виразний образ, що музична та літературна складові ставали не маргінальними у сприйнятті реципієнта. Коло образів, візуалізація яких була здійснена, передбачало звернення до особливостей часопростору постмодерного суспільства, фрагментарного й зорієнтованого на тотальне споживання усього й в усьому (вказані аспекти особливо виразно були розкриті у роботах на виставці в галереї «Коридор»).
Аналізуючи проекти, зазначимо, що перший тандем Валентина Кузана, Стаса Туріни, Андрія Гасинця та «Elefunk vibrations» продемонстрував цілісність та поліфонічність, де мелодія, текстовий ритм та речитатив сформували звукову, майже архітектурну за своєю суттю, композицію. У свою чергу, тріада Мірека Боднара, Данила Ковача, Томаша Гажлінскі передбачала орієнтацію на декілька паралельних образів, що початково формувалися як самостійні (навіть до певної міри «речі в собі»), аби наприкінці згрупуватися в одне ціле так, що продукт художника став візуалізацією літературного та музичного компонентів. У тріаді Галини Крук, Олексія Хорошка та Ольги Коломієць відеоарт, як і решта компонентів, були зорієнтовані на рівний, у певному сенсі «легкий тон», що синтезує ідеї. Проект Петра Мідянки, Андрія Ганса та Андрія Стегури осмислював зразки сполук різних форм візуально та аудіально.
Співпраця тріади білоруського поета Віталя Рижкова, Володимира Топія та Андрія Гасинця і «Elefunk vibrations» дозволила продемонструвати потенціал імпровізації проекту. Адже повторити перформативно-синтетичну дію неможливо, як і спрогнозувати появу деталей, що можуть стати символами для розкриття образу. Так, компонент Володимира Топія частково суголосний перформансу мистця, реалізованого в Любліні, через новий контекст місця, простору та літературно-музичного доповнення, отримав інший вимір інтерпретації. Водночас Соловей здійснив майже метафізичний візуальний акт, близький до «L’hommeorchestre » Жоржа Мельєса, хоча робив усе самостійно, завдяки чому йому вдалося знайти форму синтезу компонентів.
Тандем Івана Непокори, Юрія Білея, Антона Діхтярьова засвідчив виразність та взаємодоповненість синтетичного мистецтво. Перформанс Ю. Білея, образно насичений та чітко структурований, наприкінці продемонстрував такий важливий компонент, за свідченням польського перформера Яна Балдиги, який можна було означити як «gest», де відсутнє місце для елементів гри або для раціональної кульмінації, при тому, що дія стає самоцілісним явищем.
Усі ці проекти, реалізовані у межах «Екле» 2011 р., демонстрували також встановлення вектора руху пошуків Ю. Білея, П. Ковача-Jr., П. Ряски. Вони стали вагомими для фіксації розвитку етапних практик В. Топія і О. Хорошка. Однак пік розвитку – проект синтезу мистецтв «Екле» – для осередку став завершальним, оскільки після 2011 р. фестиваль припинив існування. Надалі, протягом 2012–2015 рр. згадані автори брали участь у проектах України та поза її межами (зокрема, це стосується перформативних акцій та інсталятивних проектів П. Ковача, Ю. Білея, П. Ковача-Jr., П. Ряски та інших). Діяльність згаданої групи авторів частково була реалізована в межах ЕротАртФесту «Березневі коти», у форматі перформативних акцій і створенні інсталятивних об’єктів. Зокрема, вагомими стали проекти, реалізовані під час фестивалів 2012–2014 рр., коли у межах «Березневих котів» відбулися проекти візуального мистецтва «Love is ліс» (2012 р., виставка «іо 733 дерева. Проект Боздоський парк», галерея «Коридор»), «ERO’S ERROR» (2013 р., виставка у галереї «Ілько» та проект «Ноктюр» від групи «Кружка Есмарха» у галереї «Коридор»), «Еволюція» (2014 р., виставка у галереї «Ілько»), «Плахта» (2014 р., виставка у галереї «Ілько»). Специфіка тематичної скерованості фестивалю зумовила превалювання наративів з поліваріантних форм осмислення тілесності, проте характер образних та концептуальних пошуків виразно продовжував тенденції індивідуальних акцій та проектів у межах «Екле».
Загалом можна констатувати, що пошуки нової образності представниками ужгородського осередку у 2006–2015 рр. вирізняються поліваріантністю підходів до формування візуальної виразності, шляхів комунікації автора та реципієнта, специфікою конфігурацій концептуальної складової. Превалююча роль ідей, які залежно від контексту можуть отримувати розмаїту форму, стала однією з базових характеристик нової образності ужгородського актуального мистецтва.
Максимально цілісним зразком пошуку нових форм, візуальної виразності та співтворчості поетів, художників та музикантів став останній «Екле» 2011 р. Аналізуючи ключові ідеї та образи художників та перформерів у межах «Екле», стверджуємо, що останні, співзвучні світовим практикам актуального мистецтва, передбачали як звернення до загальнокультурних символів, так і увагу до тематики з центрально- й східноєвропейського простору. Ці ідеї стали наскрізною віссю для проектів, де були зафіксовані проблеми відображення тожсамості, комунікаційних процесів, міжособистісних стосунків, зовнішніх та внутрішніх конфліктів. Специфіка проектів зумовила використання поліваріантних образів, метафор, символів, хоча характер більшості акцій сформувався таким чином, аби реципієнт став співавтором інтерпретації. Така співучасть глядачів у процесі творення мистецького акту в окремих проектах набувала рис гепенінгу (перформативна акція Павла Ковача-Jr.).
Практики, актуалізовані у межах фестивалю, засвідчили цілісність трикомпонентних проектів, базованих на імпровізаційних моментах. Так, літературний компонент продовжувався у візуальному та музичному, хоч зазначена цілісність у різних тріадах-тандемах не завжди була витримана. Отож не завжди відбувалося розкриття потенціалу кожного учасника, наприклад, візуальне доповнення з елементами гепенінгу створювало настільки виразний образ, що музична та літературна складові ставали не маргінальними у сприйнятті реципієнта. Коло образів, візуалізація яких була здійснена, передбачало звернення до особливостей часопростору постмодерного суспільства, фрагментарного й зорієнтованого на тотальне споживання усього й в усьому (вказані аспекти особливо виразно були розкриті у роботах на виставці в галереї «Коридор»).
Аналізуючи проекти, зазначимо, що перший тандем Валентина Кузана, Стаса Туріни, Андрія Гасинця та «Elefunk vibrations» продемонстрував цілісність та поліфонічність, де мелодія, текстовий ритм та речитатив сформували звукову, майже архітектурну за своєю суттю, композицію. У свою чергу, тріада Мірека Боднара, Данила Ковача, Томаша Гажлінскі передбачала орієнтацію на декілька паралельних образів, що початково формувалися як самостійні (навіть до певної міри «речі в собі»), аби наприкінці згрупуватися в одне ціле так, що продукт художника став візуалізацією літературного та музичного компонентів. У тріаді Галини Крук, Олексія Хорошка та Ольги Коломієць відеоарт, як і решта компонентів, були зорієнтовані на рівний, у певному сенсі «легкий тон», що синтезує ідеї. Проект Петра Мідянки, Андрія Ганса та Андрія Стегури осмислював зразки сполук різних форм візуально та аудіально.
Співпраця тріади білоруського поета Віталя Рижкова, Володимира Топія та Андрія Гасинця і «Elefunk vibrations» дозволила продемонструвати потенціал імпровізації проекту. Адже повторити перформативно-синтетичну дію неможливо, як і спрогнозувати появу деталей, що можуть стати символами для розкриття образу. Так, компонент Володимира Топія частково суголосний перформансу мистця, реалізованого в Любліні, через новий контекст місця, простору та літературно-музичного доповнення, отримав інший вимір інтерпретації. Водночас Соловей здійснив майже метафізичний візуальний акт, близький до «L’hommeorchestre » Жоржа Мельєса, хоча робив усе самостійно, завдяки чому йому вдалося знайти форму синтезу компонентів.
Тандем Івана Непокори, Юрія Білея, Антона Діхтярьова засвідчив виразність та взаємодоповненість синтетичного мистецтво. Перформанс Ю. Білея, образно насичений та чітко структурований, наприкінці продемонстрував такий важливий компонент, за свідченням польського перформера Яна Балдиги, який можна було означити як «gest», де відсутнє місце для елементів гри або для раціональної кульмінації, при тому, що дія стає самоцілісним явищем.
Усі ці проекти, реалізовані у межах «Екле» 2011 р., демонстрували також встановлення вектора руху пошуків Ю. Білея, П. Ковача-Jr., П. Ряски. Вони стали вагомими для фіксації розвитку етапних практик В. Топія і О. Хорошка. Однак пік розвитку – проект синтезу мистецтв «Екле» – для осередку став завершальним, оскільки після 2011 р. фестиваль припинив існування. Надалі, протягом 2012–2015 рр. згадані автори брали участь у проектах України та поза її межами (зокрема, це стосується перформативних акцій та інсталятивних проектів П. Ковача, Ю. Білея, П. Ковача-Jr., П. Ряски та інших). Діяльність згаданої групи авторів частково була реалізована в межах ЕротАртФесту «Березневі коти», у форматі перформативних акцій і створенні інсталятивних об’єктів. Зокрема, вагомими стали проекти, реалізовані під час фестивалів 2012–2014 рр., коли у межах «Березневих котів» відбулися проекти візуального мистецтва «Love is ліс» (2012 р., виставка «іо 733 дерева. Проект Боздоський парк», галерея «Коридор»), «ERO’S ERROR» (2013 р., виставка у галереї «Ілько» та проект «Ноктюр» від групи «Кружка Есмарха» у галереї «Коридор»), «Еволюція» (2014 р., виставка у галереї «Ілько»), «Плахта» (2014 р., виставка у галереї «Ілько»). Специфіка тематичної скерованості фестивалю зумовила превалювання наративів з поліваріантних форм осмислення тілесності, проте характер образних та концептуальних пошуків виразно продовжував тенденції індивідуальних акцій та проектів у межах «Екле».
Загалом можна констатувати, що пошуки нової образності представниками ужгородського осередку у 2006–2015 рр. вирізняються поліваріантністю підходів до формування візуальної виразності, шляхів комунікації автора та реципієнта, специфікою конфігурацій концептуальної складової. Превалююча роль ідей, які залежно від контексту можуть отримувати розмаїту форму, стала однією з базових характеристик нової образності ужгородського актуального мистецтва.
№ 2/2015