АНАЛІЗ І СИНТЕЗ ЯК ПРОДУКТ НАУКОВОГО ТВОРЧОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ
Зоя Чегусова
Ірина Гах. Епоха митрополита: українське образотворче мистецтво першої половини ХХ століття. – Львів : Манускрипт – Львів, 2017. – 192 с. : іл.
Видання панорамно й водночас ретельно в деталях, підкріплених численними архівними документами, відтворює художній процес у Західній Україні першої половини ХХ ст. на тлі розкриття всеосяжної діяльності унікальної постаті в національно-культурному житті Галичини – нащадка графського роду Романа Марії Олександра Шептицького, Митрополита Галицького, архієпископа Львівського та Кам’янець-Подільського Андрея. Своєю визначною місією у становленні та розвитку образотворчого мистецтва в Галичині, меценатською діяльністю, толерантним ставленням до митців Владика доклався до українського національно-культурного піднесення західноукраїнського регіону в цілому.
На сторінках книги-альбому (192 сторінки), що складається зі вступу, чотирьох розділів, післямови, 190 ілюстрацій, списку використаних джерел (191 позиція), автор створює яскравий і багатогранний образ однієї з найхаризматичніших та найблагородніших постатей ХХ ст. Андрея Шептицького, який проводив у Галичині послідовну і далекоглядну національно-культурну політику, що, перш за усе, проявилася 1913 р., коли в день св. Андрія Первозваного Владика подарував власну мистецьку збірку українському народові, заснувавши в такий спосіб славетну культурологічну установу – Національний музей у Львові (далі – НМЛ) на вул. Мохнацького (нині – вул. Драгоманова, 42). Завдяки Митрополитові музей на багато років перетворився на осередок розвитку та збагачення української культури, який став центром мистецького життя цілого краю і «величним пам’ятником його творцеві – митрополиту Андрею», як точно зазначає автор книги. Шептицький не тільки створив та фінансово утримував цю установу – він заклав основу становлення професійного українського музейництва і впродовж кількох десятиліть підтримував науково-методичну, фондово-експозиційну, організаційну роботу музею, докладав максимум зусиль для поповнення збірки, гуртував довкола установи фахових високоосвічених людей.
Дослідниця «епохи митрополита» зазначає, що під патронатом Владики колекція пам’яток НМЛ стала однією з найцінніших збірок української церковної образотворчості ХІІІ–ХХ ст., яка з роками поповнювалась новими цінними експонатами. Ще за життя Митрополита НМЛ став потужною науково-дослідницькою організацією. «Виставки українського образотворчого мистецтва в стінах НМЛ в перші десятиліття діяльності установи продемонстрували значний потенціал культивування та популяризації українського мистецтва у всіх його проявах: перша експозиція показала потужний пласт давньої сакральної культури – іконопис, прикладне мистецтво, різьбу та ін., збірка рукописної та друкованої писемності активно досліджувалася та вповні пропонувалася до подальшого вивчення; часто поповнювалися фонди відділу народного мистецтва (тканини, вишивки, твори з металу, дерева та ін.). У стінах організації зароджувалася та інтенсивно розвивалася науково-дослідницька праця в галузі історії української Церкви (зокрема Греко-католицької) та національного мистецтва, діяли громадсько-культурні організації, актуалізуючи питання збереження та дослідження української старовини, проводилися лекції та наукові засідання, створювалися фахові реставраційні майстерні», – пише І. Гах (с. 36). «1934 року, вже у новозбудованих залах, відбулася грандіозна виставка українського мистецтва з фондів музею – давніх килимів (77 експонатів) ХVІІ–ХІХ ст. із Поділля, Київщини, Полтавщини, Галичини, Гуцульщини та Буковини, де до огляду пропонувалися пам’ятки давнього ткацтва. Поряд із килимами – колекція вишивки (1000 експонатів) першої половини ХІХ ст.», – продовжує вона (с. 39). У 1930-х рр. у стінах музею відбувалися великі виставкові проекти, присвячені пам’яті відомих художників – П. І. Холодного, В. Крижанівського, О. Новаківського, письменника М. Гоголя. Восени 1935 р. в Національному музеї у Львові святкували поважні ювілеї – 30-ліття діяльності установи і 70-ліття засновника – Високопреосвященного митрополита Андрея Шептицького (с. 40).
Практично з першого року існування у стінах установи відбувалися події, що стосувалися не тільки давньої, а й сучасної української культури: організовувалися виставки «модерної» національної образотворчості й розпочато комплектування збірки новітнього мистецтва, формувалося сучасне мистецтвознавство. НМЛ був центром культурного життя українського Львова, осередком найцікавіших мистецьких акцій сучасної української образотворчості у перших десятиліттях ХХ ст. Митрополит Андрей був безпосередньо причетний до організації виставок тодішніх сучасних мистецьких об’єднань: Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), «Паризької групи». Саме за його участі в музеї було створено відділ новітнього мистецтва, збірку якого Шептицький щороку поповнював новими творами, закупленими чи отриманими як подарунки від таких художників, як М. Анастазієвський, Л. Гец, М. Бутович, А. Манастирський, Ю. Магалевський, П. Ковжун, О. Кульчицька, Л. Перфецький, П. Холодний (старший), О. Новаківський, С. Гординський, В. Перебийніс, С. Борачок, Р. Турин, О. Третяків, В. Хмелюк, М. Грищенко, М. Глущенко, М. Андрієнко-Нечитайло та ін.
Після міжвоєнної доби, яку дослідниця кваліфікує як «золотий період» в історії НМЛ, коли під орудою його директора Іларіона Свенцицького, неперевершеного знавця музейної справи і невтомного працелюба, та за сприяння митрополита Андрея відбувалися багаті змістовні експозиції, потужні виставкові та видавничі проекти, плідна науково-дослідницька праця, вартісні надходження до фондової збірки тощо, на територію Західної України прийшла радянської влада. «Події, які розгорталися у повоєнному Львові, не залишали надій на оптимістичні прогнози: арешти, погроми, знищення Греко-католицької церкви, масове вивезення до Сибіру діячів науки, культури та мистецтва, звичайних громадян; зухвала поведінка радянських урядовців та військових щодня вказували на неспокійні часи в майбутньому [...]. 1944 року музей спіткало ще одне лихо – із земного життя відійшов митрополит Андрей, захисник, опікун, Ангел-Хоронитель музею» (с. 53). 1952 року з фондової колекції НМЛ було вилучено та знищено близько 2 тисяч творів образотворчого мистецтва. «Можемо констатувати лише страшну втрату для національної культури – десятки творів визначних українських художників ХХ ст., частина яких увійшла до всесвітньої образотворчої скарбниці: О. Архипенка, П. І. Холодного, М. Сосенка, І. Іванця, М. Бойчука, М. Федюка, В. Перебийноса, О. Куриласа, М. Бутовича, В. Хмелюка, Л. Геца, А. Перфецького, М. Грищенка та б. ін. Цей злочин назавжди викреслив з багатої колекції НМЛ твори, які якнайкраще представляли надзвичайно високий рівень української образотворчості першої половини ХХ ст.», – з обуренням констатує автор книги (с. 59).
У своїй ґрунтовній науковій розвідці дослідниця переконливо доводить, що в першу половину ХХ ст., незважаючи на складні історичні та соціально-політичні події на території Галичини, українська культура отримала потужний поштовх у своєму розвитку. Культурний феномен десятиліть, які увійшли в історію західноукраїнської образотворчості під назвою «Українське Відродження», є логічним наслідком діяльності Митрополита Андрея Шептицького: його продуктивної праці на благо української культури – створення та фінансування однієї з найпотужніших збірок давньої та сучасної національної образотворчості – Національного музею у Львові, заснування та утримання мистецько-навчальних закладів (художньої школи, названої іменем художника Олекси Новаківського, та іконописної школи при монастирі оо. Студитів) і підтримки цілого покоління художників, які увійшли в історію культури багатьох країн світу. Так, чимало митців, які стали знаковими фігурами в українському мистецтві першої половини ХХ ст., здобули освіту саме завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея: О. Новаківський, М. Бойчук, М. Паращук, М. Сосенко, Ю. Буцманюк, М. Федюк, М. Гаврилко, І. Северин, М. Бутович, М. Мороз, Д. Горняткевич, С. Гординський, П. Ковжун, Я. Струхманчук, П. Андрусів, А. Яблонський. Знаковою була і діяльність митрополита Андрея у напрямі розвитку музейної справи на теренах усієї Західної України у 1920–1930-х рр., коли кількість музеїв на Галичині значно збільшилася. Тільки в одному Львові налічувалося 13 музеїв. «Спільні дії Церкви та прогресивно налаштованої української інтелігенції привели до творення феномена в історії національної образотворчості, який із великою шаною пам’яті і вдячністю його творцеві називаємо “Епохою митрополита Андрея”», – висновує Ірина Гах. З цим неможливо не погодитися, тож маємо вклонитися перед пам’яттю великого лицаря і мецената української культури, який став духовним уособленням української нації першої половини ХХ століття, – Андрея Шептицького.
Створення наукової мистецтвознавчої історії «епохи митрополита» – давно очікуване видання, і, віддаємо належне, фундаментальна праця Ірини Гах має велике науково-пізнавальне значення.
Видання панорамно й водночас ретельно в деталях, підкріплених численними архівними документами, відтворює художній процес у Західній Україні першої половини ХХ ст. на тлі розкриття всеосяжної діяльності унікальної постаті в національно-культурному житті Галичини – нащадка графського роду Романа Марії Олександра Шептицького, Митрополита Галицького, архієпископа Львівського та Кам’янець-Подільського Андрея. Своєю визначною місією у становленні та розвитку образотворчого мистецтва в Галичині, меценатською діяльністю, толерантним ставленням до митців Владика доклався до українського національно-культурного піднесення західноукраїнського регіону в цілому.
На сторінках книги-альбому (192 сторінки), що складається зі вступу, чотирьох розділів, післямови, 190 ілюстрацій, списку використаних джерел (191 позиція), автор створює яскравий і багатогранний образ однієї з найхаризматичніших та найблагородніших постатей ХХ ст. Андрея Шептицького, який проводив у Галичині послідовну і далекоглядну національно-культурну політику, що, перш за усе, проявилася 1913 р., коли в день св. Андрія Первозваного Владика подарував власну мистецьку збірку українському народові, заснувавши в такий спосіб славетну культурологічну установу – Національний музей у Львові (далі – НМЛ) на вул. Мохнацького (нині – вул. Драгоманова, 42). Завдяки Митрополитові музей на багато років перетворився на осередок розвитку та збагачення української культури, який став центром мистецького життя цілого краю і «величним пам’ятником його творцеві – митрополиту Андрею», як точно зазначає автор книги. Шептицький не тільки створив та фінансово утримував цю установу – він заклав основу становлення професійного українського музейництва і впродовж кількох десятиліть підтримував науково-методичну, фондово-експозиційну, організаційну роботу музею, докладав максимум зусиль для поповнення збірки, гуртував довкола установи фахових високоосвічених людей.
Дослідниця «епохи митрополита» зазначає, що під патронатом Владики колекція пам’яток НМЛ стала однією з найцінніших збірок української церковної образотворчості ХІІІ–ХХ ст., яка з роками поповнювалась новими цінними експонатами. Ще за життя Митрополита НМЛ став потужною науково-дослідницькою організацією. «Виставки українського образотворчого мистецтва в стінах НМЛ в перші десятиліття діяльності установи продемонстрували значний потенціал культивування та популяризації українського мистецтва у всіх його проявах: перша експозиція показала потужний пласт давньої сакральної культури – іконопис, прикладне мистецтво, різьбу та ін., збірка рукописної та друкованої писемності активно досліджувалася та вповні пропонувалася до подальшого вивчення; часто поповнювалися фонди відділу народного мистецтва (тканини, вишивки, твори з металу, дерева та ін.). У стінах організації зароджувалася та інтенсивно розвивалася науково-дослідницька праця в галузі історії української Церкви (зокрема Греко-католицької) та національного мистецтва, діяли громадсько-культурні організації, актуалізуючи питання збереження та дослідження української старовини, проводилися лекції та наукові засідання, створювалися фахові реставраційні майстерні», – пише І. Гах (с. 36). «1934 року, вже у новозбудованих залах, відбулася грандіозна виставка українського мистецтва з фондів музею – давніх килимів (77 експонатів) ХVІІ–ХІХ ст. із Поділля, Київщини, Полтавщини, Галичини, Гуцульщини та Буковини, де до огляду пропонувалися пам’ятки давнього ткацтва. Поряд із килимами – колекція вишивки (1000 експонатів) першої половини ХІХ ст.», – продовжує вона (с. 39). У 1930-х рр. у стінах музею відбувалися великі виставкові проекти, присвячені пам’яті відомих художників – П. І. Холодного, В. Крижанівського, О. Новаківського, письменника М. Гоголя. Восени 1935 р. в Національному музеї у Львові святкували поважні ювілеї – 30-ліття діяльності установи і 70-ліття засновника – Високопреосвященного митрополита Андрея Шептицького (с. 40).
Практично з першого року існування у стінах установи відбувалися події, що стосувалися не тільки давньої, а й сучасної української культури: організовувалися виставки «модерної» національної образотворчості й розпочато комплектування збірки новітнього мистецтва, формувалося сучасне мистецтвознавство. НМЛ був центром культурного життя українського Львова, осередком найцікавіших мистецьких акцій сучасної української образотворчості у перших десятиліттях ХХ ст. Митрополит Андрей був безпосередньо причетний до організації виставок тодішніх сучасних мистецьких об’єднань: Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), «Паризької групи». Саме за його участі в музеї було створено відділ новітнього мистецтва, збірку якого Шептицький щороку поповнював новими творами, закупленими чи отриманими як подарунки від таких художників, як М. Анастазієвський, Л. Гец, М. Бутович, А. Манастирський, Ю. Магалевський, П. Ковжун, О. Кульчицька, Л. Перфецький, П. Холодний (старший), О. Новаківський, С. Гординський, В. Перебийніс, С. Борачок, Р. Турин, О. Третяків, В. Хмелюк, М. Грищенко, М. Глущенко, М. Андрієнко-Нечитайло та ін.
Після міжвоєнної доби, яку дослідниця кваліфікує як «золотий період» в історії НМЛ, коли під орудою його директора Іларіона Свенцицького, неперевершеного знавця музейної справи і невтомного працелюба, та за сприяння митрополита Андрея відбувалися багаті змістовні експозиції, потужні виставкові та видавничі проекти, плідна науково-дослідницька праця, вартісні надходження до фондової збірки тощо, на територію Західної України прийшла радянської влада. «Події, які розгорталися у повоєнному Львові, не залишали надій на оптимістичні прогнози: арешти, погроми, знищення Греко-католицької церкви, масове вивезення до Сибіру діячів науки, культури та мистецтва, звичайних громадян; зухвала поведінка радянських урядовців та військових щодня вказували на неспокійні часи в майбутньому [...]. 1944 року музей спіткало ще одне лихо – із земного життя відійшов митрополит Андрей, захисник, опікун, Ангел-Хоронитель музею» (с. 53). 1952 року з фондової колекції НМЛ було вилучено та знищено близько 2 тисяч творів образотворчого мистецтва. «Можемо констатувати лише страшну втрату для національної культури – десятки творів визначних українських художників ХХ ст., частина яких увійшла до всесвітньої образотворчої скарбниці: О. Архипенка, П. І. Холодного, М. Сосенка, І. Іванця, М. Бойчука, М. Федюка, В. Перебийноса, О. Куриласа, М. Бутовича, В. Хмелюка, Л. Геца, А. Перфецького, М. Грищенка та б. ін. Цей злочин назавжди викреслив з багатої колекції НМЛ твори, які якнайкраще представляли надзвичайно високий рівень української образотворчості першої половини ХХ ст.», – з обуренням констатує автор книги (с. 59).
У своїй ґрунтовній науковій розвідці дослідниця переконливо доводить, що в першу половину ХХ ст., незважаючи на складні історичні та соціально-політичні події на території Галичини, українська культура отримала потужний поштовх у своєму розвитку. Культурний феномен десятиліть, які увійшли в історію західноукраїнської образотворчості під назвою «Українське Відродження», є логічним наслідком діяльності Митрополита Андрея Шептицького: його продуктивної праці на благо української культури – створення та фінансування однієї з найпотужніших збірок давньої та сучасної національної образотворчості – Національного музею у Львові, заснування та утримання мистецько-навчальних закладів (художньої школи, названої іменем художника Олекси Новаківського, та іконописної школи при монастирі оо. Студитів) і підтримки цілого покоління художників, які увійшли в історію культури багатьох країн світу. Так, чимало митців, які стали знаковими фігурами в українському мистецтві першої половини ХХ ст., здобули освіту саме завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея: О. Новаківський, М. Бойчук, М. Паращук, М. Сосенко, Ю. Буцманюк, М. Федюк, М. Гаврилко, І. Северин, М. Бутович, М. Мороз, Д. Горняткевич, С. Гординський, П. Ковжун, Я. Струхманчук, П. Андрусів, А. Яблонський. Знаковою була і діяльність митрополита Андрея у напрямі розвитку музейної справи на теренах усієї Західної України у 1920–1930-х рр., коли кількість музеїв на Галичині значно збільшилася. Тільки в одному Львові налічувалося 13 музеїв. «Спільні дії Церкви та прогресивно налаштованої української інтелігенції привели до творення феномена в історії національної образотворчості, який із великою шаною пам’яті і вдячністю його творцеві називаємо “Епохою митрополита Андрея”», – висновує Ірина Гах. З цим неможливо не погодитися, тож маємо вклонитися перед пам’яттю великого лицаря і мецената української культури, який став духовним уособленням української нації першої половини ХХ століття, – Андрея Шептицького.
Створення наукової мистецтвознавчої історії «епохи митрополита» – давно очікуване видання, і, віддаємо належне, фундаментальна праця Ірини Гах має велике науково-пізнавальне значення.
1/2018