Іва Павельчук. Ювілейна виставка живопису. ПАСІОНАРНІСТЬ
Українська художниця Іва Павельчук народилася в Києві 16 травня 1968 року. Працює в галузі сучасного мистецтва та щорічно виставляється з1988 р. Від 2007 викладає у ВНЗ України, 2010 захистила кандидатську дисертацію (PhD in Arts), 2011 присвоєно звання доцента. До експозиції «Пасіонарність» увійшло 100 полотен, створених впродовж 1986–2018-х років, в тому числі із приватних та музейних зібрань України. Представлений доробок ознайомлює глядача з ключовими образами двох основних періодів: неосецесії (1986–1994) та абстракції (1995–2018), демонструючи послідовність творчої еволюції та органічний зв’язок, що історично утворився між абстракцією та дизайном. Картини Івипавельчук зберігаються в музейних зібраннях: Національного музею Тараса Шевченка, Національнго музею «Київська картинна галерея», Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Східно-Казахстанського обласного музею образотворчих мистецтв імені родини Невзорових; муніципальних збірках: Дирекції виставок України НСХУ, Асоціації Арт-галерей України, паризькому Фонді сучасного українського мистецтва «Фенікс».
За 30 років виставкової діяльності було проведено 20 персональних виставок та понад 100 мистецьких проектів в Україні та Європі. Бібліографічний список художниці нараховує понад 80 мистецтвознавчих рецензій у періодичній пресі, фахових іноземних та вітчизняних каталогах і довідниках, у тому числі, у виданні «Історія української культури». Живопис для Івипавельчук виявився не просто фаховим покликанням, а й доленосним суспільним призначенням, яке допомогло розкрити потужний педагогічний потенціал, власне громадське ставлення до актуальних проблем сучасності та почуття національної пасіонарності.
За 30 років виставкової діяльності було проведено 20 персональних виставок та понад 100 мистецьких проектів в Україні та Європі. Бібліографічний список художниці нараховує понад 80 мистецтвознавчих рецензій у періодичній пресі, фахових іноземних та вітчизняних каталогах і довідниках, у тому числі, у виданні «Історія української культури». Живопис для Івипавельчук виявився не просто фаховим покликанням, а й доленосним суспільним призначенням, яке допомогло розкрити потужний педагогічний потенціал, власне громадське ставлення до актуальних проблем сучасності та почуття національної пасіонарності.
СИНКРЕТИЗМ КОЛЬОРУ
«Творчість киянки Іви Павельчук формувалася за сприятливих умов загальноукраїнського інтелектуального поступу «Sturm und Drang», – ця лінія модерності мала виразний неоромантичний присмак до творчої свободи, що з’явився їй як марево, сон, то як феєричне свято, казка. Рух ліній, барв, площин у стилі неосецесії відзначався рафінованою витонченістю, що поєднала мистецьку уяву і реальну ситуацію. Жодного натяку на буденність…Немає розриву між тим, що було, є й має настати. Твір, намальований у такому метафорично-символічному ключі, набуває особливої притягальної сили, проектуючи лінію цілісності, безперервності у хронологічному ракурсі поняття «було і буде завжди». Магнетизм створенного Івою Павельчук полотна є дією емоційної напруги при, здавалось би, відносно спокійному фокусуванні образотворчого ряду. Якщо глянути на мотив, то він в амбівалентній проекції «дві екзистенції» ставить більше загадок, аніж дає тлумачень.
Неосецесійна фігуративність Іви Павельчук тремтливо делікатна, наче зіткана з пластів сусального золота. Вона наповнена філігранною орнаментикою, скерована увагою до метафізичного мегастояння і такого формального перевтілення, що визнає лише субстанцію площини і манеру візерункового письма. Площина щоразу виступає в яскравому означенні (золота, біла, чорна, червона, теракотова домінантність), створюючи гру ілюзії, наповнюючи простір седентарними з’явами. Об’єкти у полі зору художниці трансформуються у вишукані, наповнені таємниче метафоричним змістом символи, де розкривається їх суть, стає повноцінним тлумачення такої присутності у просторі площин, а нерідко – у площинах Простору («Зорі Симеїзу», «Кипариси», «Русалка Юлька в дитинстві», «Ніколета», «Сирена Марго», численні натюрморти з чайниками, дзбанками, чашами). Неосецесія має тяглість до спокою й рівноваги. Вона пунктирно зросла від народної тканини, килимів, металу. Нам, котрі звикли до авангардових закликів та ритмів, сьогодні її бракує... Ми знаємо добре, що період неосецесії (1986-1994) послугував для Павельчук прелюдією на шляху до створення глобальних позачасових символів у вимірі абстрактних метафор.
Динамічна сучасність вимагала від особистості подальшого розвитку та руху. Отже, розуміємо, що треба було йти далі... З роками лінеарно-графічна мова поступилася місцем живописно-фактурним засобам виразності, реалізувавшись у серії «Ґрунти і пустелі» (1994 ). Техніка змінилася, але символічна харизматичність збереглася і прагнула подальшого розширення масштабів художньої образності. З переходом до іншого живописного періоду актуалізувалась потреба у переусвідомленні власного авторського іміджу. 1994 року факсиміле «Іва Павельчук», яким підписувалися неосецесійні твори, трансформувалося в нерозривну лексему «Івапавельчук». 1995 року було створено серію із десяти декоративно-монументальних панно оптично-візуального спрямування «Мерохромії», де гармонійний підбір пігментів на нейтральному тлі мав лабораторну функціональну орієнтацію. Дослідження спектральних можливостей колоризму перейшли у десятирічну стадію тривалих роздумів про самодостатню форму буття Кольору. Живописна культура художниці зосередилася виключно на виявленні необмежених властивостей матеріалу: наповненість, ритм, маса, рух. Таким чином, палітра була покликана відтворити динаміку перевтілень та неповторних станів барви. Програмна картина «Туга Червоного за Яскраво Блакитним» (1999) повертала пам’ять до родинних колізій, в ній у метафоричний спосіб робилося протистояння двох основ життя – жіночого і чоловічого, а також їх нерозривна взаємопов’язаність. В такий спосіб народжувалося синкретичне малярство.
Проект «Генеалогія Кольору» заінсталював проекцію живопису на архітектурний об’єкт. По суті ми отримали малярство, яке вже є невід’ємною частиною інтер’єру і дизайну. Втім «референтна» колористика підсумовувала орієнтацію на монументальну масштабність живопису і це підтвердили твори Івипавельчук, що наповнили наступні роки її творчого життя, зокрема «А собі я тільки наснилась. Миру душі Соломії Павличко» (2002, 3000х1500), «Глиба Мовчазна» (2003, 3000х3600), «Неповторність» (2004, 2000х1500), «Лавина» (2004), 3000х1500). Колір у перелічених монументальних полотнах має незалежну консистенцію і діє у системі абстрактного постімпресіонізму.
Композиція «А собі я тільки наснилася» (2002) конденсує суб’єктивні переживання у конкретній формі часу, що спричинені втратою для української культури молодої людини у розквіті її творчих сил. Художниця інтерпретує факт втрати як щось надто особисте, пронесене крізь лад власних думок і почуттів. Гама кольорів вибрана і підібрана у той спосіб, що розгортає мелодику смутку через відстань часу. Багатство синіх, фіолетових, бірюзових, дзвінких зелених та смарагдових знюансоване (скажімо, діапазон синіх і фіолетових у межах п’ятисот розмаїтих відтінків), переконливе, емоційно конкретизоване, при тім, що сумарна більшість фіолетових, які, однак, не повторюються, є наперед заданою у контексті уточненого мінору. Духовна версифікація кольорів спричинена розумінням ролі, мети, ґатунку, символу кожної барви. Приміром, прозоро-прохолодні сині висвічують на теплих гарячих зелених, сповнені смутку фіолетові, сині – це з траєкторії минулого, а зелені символізують картину життя, дають його проекцію у майбутнє. Мазки синього немовби спадають дощем на зелені, злітають у просторі листочками, а самі зелені теж нагадують листочки, їх падіння невпинне. Хорально сприймаються фіолетові, тональність яких є неповторна. Вертикальний код твору – це мигтіння фіолетових, синіх, зелених. Плине зелена меланхолія, плине роса фіолетових, плинуть сині озерця у контурі фіолетового. Пливе у просторі опечалена малярська думка і проситься до масштабного інтер’єрного простору, пливе вона у вертикалі монументальних настроїв.
У картині «Глиба Мовчазна» (2003) маємо справу з неопейзажем, який символізує образ Природи, Культури, Історії, Цивілізації, Вічності, Мудрості, яка усе знає і терпить. Матеріальний світ символізує червона зона Планети, що протиставляється духовним стихіям неба та води, відтвореним через синю зону. Вселенський імперсональний краєвид «Глиби Мовчазної» – це вимір, що утверджує вічні вартості і в першу чергу моральні. І в цьому ландшафті суєтними виглядають сліди ницих людей, сліди брутальні. Адже природа є «до» і «після» водночас, як є Лувр чи Ермітаж, що утворилися внаслідок діянь людської цивілізації. А збірний образ брутальності «Вася from Odessa Broyklin 6278» зневажає гармонію буття, намагається також пролізти з своїм брудом у чисту культуру. Цей і подібні до нього сліди спотворюють образ природи, вносять додекафонічні нотки.
Картина «Неповторність» (2004) пролонгує роздуми художниці про наповненість та повноцінність кожної миті людського життя. Вона є збірним образом щастя, радості, комфорту, врешті людського таланту. Вона є вінцем позитиву. Стилістика «Неповторності» тримається на засаді колористичного пазла, коли барва імплітує барву. Кожна з них територіально окреслена, виважена, уподібнена до «гнізда». В такий спосіб узаконюється її право на існування, програмується модель соти, що конструктивно призначена для формування іншої соти. Як результат маємо цілісний абстрагований образ Щастя, Позитиву. Абстрактні метафори Івипавельчук, створені впродовж останнього двадцятиліття, дають уявлення про синтетичне художнє мислення, що об’єднує досвід муралістичного малярства з найсучаснішими технологіями цифрового колоризму, що, можливо, отримає ідеальне застосування на теренах реклами та дизайну».
Олександр ФЕДОРУК
Неосецесійна фігуративність Іви Павельчук тремтливо делікатна, наче зіткана з пластів сусального золота. Вона наповнена філігранною орнаментикою, скерована увагою до метафізичного мегастояння і такого формального перевтілення, що визнає лише субстанцію площини і манеру візерункового письма. Площина щоразу виступає в яскравому означенні (золота, біла, чорна, червона, теракотова домінантність), створюючи гру ілюзії, наповнюючи простір седентарними з’явами. Об’єкти у полі зору художниці трансформуються у вишукані, наповнені таємниче метафоричним змістом символи, де розкривається їх суть, стає повноцінним тлумачення такої присутності у просторі площин, а нерідко – у площинах Простору («Зорі Симеїзу», «Кипариси», «Русалка Юлька в дитинстві», «Ніколета», «Сирена Марго», численні натюрморти з чайниками, дзбанками, чашами). Неосецесія має тяглість до спокою й рівноваги. Вона пунктирно зросла від народної тканини, килимів, металу. Нам, котрі звикли до авангардових закликів та ритмів, сьогодні її бракує... Ми знаємо добре, що період неосецесії (1986-1994) послугував для Павельчук прелюдією на шляху до створення глобальних позачасових символів у вимірі абстрактних метафор.
Динамічна сучасність вимагала від особистості подальшого розвитку та руху. Отже, розуміємо, що треба було йти далі... З роками лінеарно-графічна мова поступилася місцем живописно-фактурним засобам виразності, реалізувавшись у серії «Ґрунти і пустелі» (1994 ). Техніка змінилася, але символічна харизматичність збереглася і прагнула подальшого розширення масштабів художньої образності. З переходом до іншого живописного періоду актуалізувалась потреба у переусвідомленні власного авторського іміджу. 1994 року факсиміле «Іва Павельчук», яким підписувалися неосецесійні твори, трансформувалося в нерозривну лексему «Івапавельчук». 1995 року було створено серію із десяти декоративно-монументальних панно оптично-візуального спрямування «Мерохромії», де гармонійний підбір пігментів на нейтральному тлі мав лабораторну функціональну орієнтацію. Дослідження спектральних можливостей колоризму перейшли у десятирічну стадію тривалих роздумів про самодостатню форму буття Кольору. Живописна культура художниці зосередилася виключно на виявленні необмежених властивостей матеріалу: наповненість, ритм, маса, рух. Таким чином, палітра була покликана відтворити динаміку перевтілень та неповторних станів барви. Програмна картина «Туга Червоного за Яскраво Блакитним» (1999) повертала пам’ять до родинних колізій, в ній у метафоричний спосіб робилося протистояння двох основ життя – жіночого і чоловічого, а також їх нерозривна взаємопов’язаність. В такий спосіб народжувалося синкретичне малярство.
Проект «Генеалогія Кольору» заінсталював проекцію живопису на архітектурний об’єкт. По суті ми отримали малярство, яке вже є невід’ємною частиною інтер’єру і дизайну. Втім «референтна» колористика підсумовувала орієнтацію на монументальну масштабність живопису і це підтвердили твори Івипавельчук, що наповнили наступні роки її творчого життя, зокрема «А собі я тільки наснилась. Миру душі Соломії Павличко» (2002, 3000х1500), «Глиба Мовчазна» (2003, 3000х3600), «Неповторність» (2004, 2000х1500), «Лавина» (2004), 3000х1500). Колір у перелічених монументальних полотнах має незалежну консистенцію і діє у системі абстрактного постімпресіонізму.
Композиція «А собі я тільки наснилася» (2002) конденсує суб’єктивні переживання у конкретній формі часу, що спричинені втратою для української культури молодої людини у розквіті її творчих сил. Художниця інтерпретує факт втрати як щось надто особисте, пронесене крізь лад власних думок і почуттів. Гама кольорів вибрана і підібрана у той спосіб, що розгортає мелодику смутку через відстань часу. Багатство синіх, фіолетових, бірюзових, дзвінких зелених та смарагдових знюансоване (скажімо, діапазон синіх і фіолетових у межах п’ятисот розмаїтих відтінків), переконливе, емоційно конкретизоване, при тім, що сумарна більшість фіолетових, які, однак, не повторюються, є наперед заданою у контексті уточненого мінору. Духовна версифікація кольорів спричинена розумінням ролі, мети, ґатунку, символу кожної барви. Приміром, прозоро-прохолодні сині висвічують на теплих гарячих зелених, сповнені смутку фіолетові, сині – це з траєкторії минулого, а зелені символізують картину життя, дають його проекцію у майбутнє. Мазки синього немовби спадають дощем на зелені, злітають у просторі листочками, а самі зелені теж нагадують листочки, їх падіння невпинне. Хорально сприймаються фіолетові, тональність яких є неповторна. Вертикальний код твору – це мигтіння фіолетових, синіх, зелених. Плине зелена меланхолія, плине роса фіолетових, плинуть сині озерця у контурі фіолетового. Пливе у просторі опечалена малярська думка і проситься до масштабного інтер’єрного простору, пливе вона у вертикалі монументальних настроїв.
У картині «Глиба Мовчазна» (2003) маємо справу з неопейзажем, який символізує образ Природи, Культури, Історії, Цивілізації, Вічності, Мудрості, яка усе знає і терпить. Матеріальний світ символізує червона зона Планети, що протиставляється духовним стихіям неба та води, відтвореним через синю зону. Вселенський імперсональний краєвид «Глиби Мовчазної» – це вимір, що утверджує вічні вартості і в першу чергу моральні. І в цьому ландшафті суєтними виглядають сліди ницих людей, сліди брутальні. Адже природа є «до» і «після» водночас, як є Лувр чи Ермітаж, що утворилися внаслідок діянь людської цивілізації. А збірний образ брутальності «Вася from Odessa Broyklin 6278» зневажає гармонію буття, намагається також пролізти з своїм брудом у чисту культуру. Цей і подібні до нього сліди спотворюють образ природи, вносять додекафонічні нотки.
Картина «Неповторність» (2004) пролонгує роздуми художниці про наповненість та повноцінність кожної миті людського життя. Вона є збірним образом щастя, радості, комфорту, врешті людського таланту. Вона є вінцем позитиву. Стилістика «Неповторності» тримається на засаді колористичного пазла, коли барва імплітує барву. Кожна з них територіально окреслена, виважена, уподібнена до «гнізда». В такий спосіб узаконюється її право на існування, програмується модель соти, що конструктивно призначена для формування іншої соти. Як результат маємо цілісний абстрагований образ Щастя, Позитиву. Абстрактні метафори Івипавельчук, створені впродовж останнього двадцятиліття, дають уявлення про синтетичне художнє мислення, що об’єднує досвід муралістичного малярства з найсучаснішими технологіями цифрового колоризму, що, можливо, отримає ідеальне застосування на теренах реклами та дизайну».
Олександр ФЕДОРУК