ПАМ’ЯТЬ НАС ЗОБОВ’ЯЗУЄ!
Олександр Федорук
УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО СЬОГОДНІ В ОБЛОЗІ ПЕРЕД АГРЕСІЄЮ ЗАКОНОДАВЧОЇ Й ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ПЕРЕД НАВАЛОЮ ЧИНОВНИКІВ РІЗНИХ КАЛІБРІВ, ЯКИХ РОЗПЛОДИЛА ЗА ОСТАННІ КІЛЬКА РОКІВ НИНІШНЯ ВЛАДА; І ВОНИ, НЕНАСИТНІ ХИЖАКИ-ЧИНОВНИКИ, З НАШОГО НАРОДУ «ОСТАННЮ СВИТИНУ» ЗДИРАЮТЬ. А З ХУДОЖНИКІВ СЬОГОДНІ УЖЕ НЕМА ЩО «ЗДИРАТИ», ЇХ КИНУЛИ НАПРИЗВОЛЯЩЕ, – ЖИВІТЬ СОБІ, ЯК ХОЧЕТЕ… НА ПРЕЗЕНТАЦІЯХ, ЧАСТІШЕ УЖЕ НЕЖИВИХ ХУДОЖНИКІВ, БАЧИМО НЕРІДКО ДЕПУТАТІВ, НУВОРИШІВ РІЗНИХ МАСТЕЙ… ВОНИ Й ГРАЮТЬ ВІДВЕДЕНУ ДЛЯ НИХ САМИХ СОБІ РОЛЬ «КУЛЬТУРНОГО» ІСТЕБЛІШМЕНТУ… НЕ МИСТЕЦТВО ЇХ ЦІКАВИТЬ, А РОЛЬ, ЯКУ ВОНИ ВІДВЕЛИ ДЛЯ СЕБЕ В ЦІЙ ПСЕВДОГРІ З МИСТЕЦТВОМ… ОСЬ ХОЧА БИ ПРИКЛАД З ПІНЧУК АРТ ЦЕНТРОМ. ВІН ДЛЯ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ САМОГО ПІНЧУКА, ЯКИЙ ТОРГУЄ СИТУАЦІЄЮ В ЗАХОПЛЕНОМУ ЗАГАРБНИКАМИ КРИМУ, ЧИ, МОЖЛИВО, З ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ ПІНЧУКА ДО МИСТЕЦТВА?.. НА НАШЕ ПЕРЕКОНАННЯ, МІЛЬЯРДЕР ПЕРШОМУ ВІДВОДИТЬ БІЛЬШУ РОЛЬ У ЦІЙ ГРІ НА ПЛАЦДАРМІ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ. УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО, ЗБІДНІЛЕ, ЗГОЛОДНІЛЕ, З ПОДИВОМ ПОЗИРАЄ НА ШВЕЙЦАРСЬКІ ГОДИННИКИ, НАШИЙНІ ЗОЛОТІ ЛАНЦЮГИ З ХРЕСТАМИ, ДІАМАНТОВІ НАМИСТА, ВИТВОРИ ПАРИЗЬКИХ, ІТАЛІЙСЬКИХ КУТЮР’Є… ETC… ДИВИНА СМАКІВ ОТИХ ГОСТЕЙ… У ЦАРСТВІ ЗБАНКРУТІЛОЇ ГРИВНІ ПІД ЧАС ВЕРНІСАЖІВ! ОТОЖ МОВА НИНІ ПРО СТАРЕ НАЧЕ СВІТ: ЯК БІДНОМУ ВИЖИТИ, А БАГАТОМУ ЗБАГАТІТИ… НАПРИКІНЦІ ХІХ ст., 1899 р. ВОЛЕЛЮБНИЙ ІВАН ТРУШ ЗІЗНАВАВСЯ В «БУДУЧНОСТІ», ЩО «У ДЕРЖАВНИХ НАРОДІВ МОЖЕ ПІДДЕРЖУВАТИ ШТУКУ (МИСТЕЦТВО. – О. Ф.) УРЯД, КОТРИЙ ВЖЕ МАЄ ДО ДИСПОЗИЦІЇ ФОНДИ ГРОШЕВІ І СПРАВДІ УРЯДИ, ЯК ФРАНЦУЗЬКИЙ, РОСІЙСЬКИЙ, НІМЕЦЬКИЙ, АНГЛІЙСЬКИЙ ВИДАЮТЬ НА ТУ ЦІЛЬ ВЕЛИКІ СУМИ. А ЩО Ж МИ ХОЧЕМО НА ТІМ ПОЛІ?.. ».
Минуло століття з гаком і ми також здобули свою законну державу, і на Двох Майданах підтвердили незламну готовність відстоювати власну державність перед агресією внутрішніх та зовнішніх ворогів і, насамперед, перед кремлівськими ненаситними апетитами… Вистояли! А ось про мистецтво в нашому уряді забули скоренько-скоро… Уряд свій український маємо, та йому, однак, – бачимо, це! – далеко до турботи чи переживань про українське мистецтво. І при тім, що українські художники, тверезо зваживши обставини священної боротьби з кремлівським хижаком, який зазіхає на чужу, не свою землю, в одному пориванні зі своїм рідним народом, в єдності одного з ним сприйняття: ворог відступить, наша перемога не за горами! Як твердив незабутній талановитий історик мистецтва Михайло Драган з нагоди виставки 25-річного ювілею Української Державної Академії мистецтв (Львів, 1942): «Духовна снага і спрямованість усіх зусиль в одному напрямку мають прекрасні успіхи. Це підтримує в нас віру, що сили нації, не зважаючи на всі важкі перепони (боротьба з нацизмом та більшовизмом. – О. Ф.), ще міцні і не знищені і, що коли прийде наш час, – ми зможемо широко розправити крила до могутнього культурного зриву» [1].
Наш час свободи настав! Художники разом з Євгеном Нищуком вистояли на Майдані і відстояли Майдан! Але перемогою скористався екс-більшовик та екс-комсомолець Чиновник! Люстрація не відбулася в Україні! Цього нам би навчитися у народів Балтії! І, Чиновник, в часи переможних гасел боротьби АТО з ворогом, сьогодні паразитує, на народній та мистецькій біді наживається, як бачимо по численних маєтках нуворишів. У суспільстві культивується несмак, а з ним через приватні мас-медіа зомбуються насильство, порнографія, тваринні інстинкти, неповага людини до людини, знецінюються високі моральні національні пріоритети народу, пропагуються на екранах псевдокультурні зразки для країн найнижчого рівня. Власники-мільйонери, магнати мас-медіа, в першу чергу, телевізійних каналів націлюють когорти журналістів на деградацію смаків. Отож вони лиха, за Т. Шевченком, «таки чимало натворили» // Чимало «люду оголили», – вони, врешті, також несуть велику провину, що влада відвернулася від мистецтва і народу. В цьому дикому степу неконтрольованих приватних мас-медіа, що «велемудро» концентрують зусилля антиукраїнської пропаганди, острівцями захисту українських культурних цінностей – релігії, моралі, мистецтва виступають лише Національне телебачення й національна радіокомпанія. Мистецтво кинуте напризволяще і таким самим острівцем його захисту серед поля псевдохудожніх інстинктів сьогодення виступає Національна спілка художників України, що разом з обласними і міськими організаціями переймається долею сучасного мистецтва.
А який він, нинішній знедолений художник?.. Може найбільш виразно його трагічні відчуття та сумну долю передав професор Львівської Національної Академії мистецтв Олег Боньковський у скульптурній композиції: «Хресна дорога Художника». Втомлений, уже на колінах, але він не є зламаний, і нескорений його погляд, нескорено він несе свою ношу крізь інфляції життя далі. Ще мить, і ось він підійметься з колін, постане перед нашим зором український Художник – творець краси людського Життя й запитає нуворишів: «Чому розкрадаєте наші заводи і нашу землю? І хто вам дав право таке робити?».
Не завжди добрі наміри художників приносять бажані творчі здобутки «Культовий», як зафіксовано у вікіпедії, скульптор Костянтин Скритуцький ризикнув поставити пам’ятник, хрестоматійній в історії України доньці великого київського князя Ярослава Мудрого княгині Анні. Але, на наш погляд, невдале місце обрав і невдало вирішив задум. Свого часу Валентин Зноба виконав монумент київській княгині – французькій королеві Анні в містечку Санліс поблизу Парижа, і це було відзначено як творчий здобуток талановитого скульптора…
Захопившись епохою бароко, ми раптом усі осліпли, викинувши з пам’яті сторінки золотої історії наших славетних пращурів, які заклали фундаменти великої держави Київської Русі-України. Сьогодні фатально бракує ініціатив, мистецьких проектів, конкурсів, професійних розмов про Велике Минуле київської землі – праматері нашої сучасності. На нашому мистецькому полі ми, однак, пишаємось, давнішими пам’ятками у Києві рівноапостольному князю Володимиру, княгині Ользі, Кирилу та Мефодію, засновникам Києва, Ярославу Мудрому, в Новгороді-Сіверському – дружині князя Ігоря Ярославні, Данилові Галицькому – у Галичі, Львові… І ще кілька художніх пам’яток спадає при згадці про давню історію України, а далі по сьогодні – мистецька пустеля і відчуття, що не ми правнуки славетних пращурів. Ми повинні, ми зобов’язані усі як один повернутися лицем до нашої прадідівської Землі та Церкви, і що ми не маємо права на забудькуватість, при тому нас не повинно покидати почуття сорому, що ми у великому боргу перед засновниками нашої держави, що ми відмовляємося, відріклися од своєї великої багатотисячної культури та землі. І що ми забули про героїв цієї землі, скажімо, забули митрополита Іларіона як прабатька українського монашества і співзасновника Києво-Печерської лаври ієромонаха Іларіона. Він був поставлений на митрополичий престіл великим князем Ярославом Мудрим, не на чужині він написав подиву гідні до наших днів «Слово про закон і благодать» та «Молитву до Бога від усієї нашої землі…» Це ж він, преподобний Іларіон, міг бути в урочистому поході доньки Ярослава Мудрого князівни Анни, що рушила в далеку дорогу від Києва, щоб вийти заміж 19 травня 1051 року за французького короля Генріха І. Це ж він, митрополит Іларіон, своїм «Словом» зробив поштовх для численних наслідувань, запозичень – від володимирського князя Володимира Васильковича, від тексту «Галицько-волинського літопису» до «Віршів на похорон Петра Конашевича Сагайдачного» Касьяна Саковича, до текстів Іоаннікія Ґалятовського і Дмитра Туптала [2].
Звертаємось до державників, до урядовців, до депутатів звертаємось: не забуваймо про Київську Русь-Україну! До вчених, до художників звертаємось: пам’ятаймо – широке поле для наукової та творчої праці!
До Президента України Петра Порошенка звертаємося: Ви – захисник нашої України та українського народу, нагадуйте усім, звідки пішла наша земля і ким були шановані наші пращури в ту світлої мудрості Божої Київську добу, коли на тому місці, де мала виникнути Москва, ще сотні літ стояли непрохідні болота і хащі чагарників та хвойних лісів!
Наш час свободи настав! Художники разом з Євгеном Нищуком вистояли на Майдані і відстояли Майдан! Але перемогою скористався екс-більшовик та екс-комсомолець Чиновник! Люстрація не відбулася в Україні! Цього нам би навчитися у народів Балтії! І, Чиновник, в часи переможних гасел боротьби АТО з ворогом, сьогодні паразитує, на народній та мистецькій біді наживається, як бачимо по численних маєтках нуворишів. У суспільстві культивується несмак, а з ним через приватні мас-медіа зомбуються насильство, порнографія, тваринні інстинкти, неповага людини до людини, знецінюються високі моральні національні пріоритети народу, пропагуються на екранах псевдокультурні зразки для країн найнижчого рівня. Власники-мільйонери, магнати мас-медіа, в першу чергу, телевізійних каналів націлюють когорти журналістів на деградацію смаків. Отож вони лиха, за Т. Шевченком, «таки чимало натворили» // Чимало «люду оголили», – вони, врешті, також несуть велику провину, що влада відвернулася від мистецтва і народу. В цьому дикому степу неконтрольованих приватних мас-медіа, що «велемудро» концентрують зусилля антиукраїнської пропаганди, острівцями захисту українських культурних цінностей – релігії, моралі, мистецтва виступають лише Національне телебачення й національна радіокомпанія. Мистецтво кинуте напризволяще і таким самим острівцем його захисту серед поля псевдохудожніх інстинктів сьогодення виступає Національна спілка художників України, що разом з обласними і міськими організаціями переймається долею сучасного мистецтва.
А який він, нинішній знедолений художник?.. Може найбільш виразно його трагічні відчуття та сумну долю передав професор Львівської Національної Академії мистецтв Олег Боньковський у скульптурній композиції: «Хресна дорога Художника». Втомлений, уже на колінах, але він не є зламаний, і нескорений його погляд, нескорено він несе свою ношу крізь інфляції життя далі. Ще мить, і ось він підійметься з колін, постане перед нашим зором український Художник – творець краси людського Життя й запитає нуворишів: «Чому розкрадаєте наші заводи і нашу землю? І хто вам дав право таке робити?».
Не завжди добрі наміри художників приносять бажані творчі здобутки «Культовий», як зафіксовано у вікіпедії, скульптор Костянтин Скритуцький ризикнув поставити пам’ятник, хрестоматійній в історії України доньці великого київського князя Ярослава Мудрого княгині Анні. Але, на наш погляд, невдале місце обрав і невдало вирішив задум. Свого часу Валентин Зноба виконав монумент київській княгині – французькій королеві Анні в містечку Санліс поблизу Парижа, і це було відзначено як творчий здобуток талановитого скульптора…
Захопившись епохою бароко, ми раптом усі осліпли, викинувши з пам’яті сторінки золотої історії наших славетних пращурів, які заклали фундаменти великої держави Київської Русі-України. Сьогодні фатально бракує ініціатив, мистецьких проектів, конкурсів, професійних розмов про Велике Минуле київської землі – праматері нашої сучасності. На нашому мистецькому полі ми, однак, пишаємось, давнішими пам’ятками у Києві рівноапостольному князю Володимиру, княгині Ользі, Кирилу та Мефодію, засновникам Києва, Ярославу Мудрому, в Новгороді-Сіверському – дружині князя Ігоря Ярославні, Данилові Галицькому – у Галичі, Львові… І ще кілька художніх пам’яток спадає при згадці про давню історію України, а далі по сьогодні – мистецька пустеля і відчуття, що не ми правнуки славетних пращурів. Ми повинні, ми зобов’язані усі як один повернутися лицем до нашої прадідівської Землі та Церкви, і що ми не маємо права на забудькуватість, при тому нас не повинно покидати почуття сорому, що ми у великому боргу перед засновниками нашої держави, що ми відмовляємося, відріклися од своєї великої багатотисячної культури та землі. І що ми забули про героїв цієї землі, скажімо, забули митрополита Іларіона як прабатька українського монашества і співзасновника Києво-Печерської лаври ієромонаха Іларіона. Він був поставлений на митрополичий престіл великим князем Ярославом Мудрим, не на чужині він написав подиву гідні до наших днів «Слово про закон і благодать» та «Молитву до Бога від усієї нашої землі…» Це ж він, преподобний Іларіон, міг бути в урочистому поході доньки Ярослава Мудрого князівни Анни, що рушила в далеку дорогу від Києва, щоб вийти заміж 19 травня 1051 року за французького короля Генріха І. Це ж він, митрополит Іларіон, своїм «Словом» зробив поштовх для численних наслідувань, запозичень – від володимирського князя Володимира Васильковича, від тексту «Галицько-волинського літопису» до «Віршів на похорон Петра Конашевича Сагайдачного» Касьяна Саковича, до текстів Іоаннікія Ґалятовського і Дмитра Туптала [2].
Звертаємось до державників, до урядовців, до депутатів звертаємось: не забуваймо про Київську Русь-Україну! До вчених, до художників звертаємось: пам’ятаймо – широке поле для наукової та творчої праці!
До Президента України Петра Порошенка звертаємося: Ви – захисник нашої України та українського народу, нагадуйте усім, звідки пішла наша земля і ким були шановані наші пращури в ту світлої мудрості Божої Київську добу, коли на тому місці, де мала виникнути Москва, ще сотні літ стояли непрохідні болота і хащі чагарників та хвойних лісів!
Примітки
1. Драган М. Третя виставка Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців // Наші дні. – 1943. – Ч. 2.
2. Лабунька М. Митрополит Іларіон і його писання. – Рим, 1990. – С. 12, 36; Ярмусь С. Митрополит Іларіон, Українська Православна Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). – Вінніпеґ, 1982. – С. 345, 366.
1. Драган М. Третя виставка Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців // Наші дні. – 1943. – Ч. 2.
2. Лабунька М. Митрополит Іларіон і його писання. – Рим, 1990. – С. 12, 36; Ярмусь С. Митрополит Іларіон, Українська Православна Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). – Вінніпеґ, 1982. – С. 345, 366.
№ 1/2017